Якщо порівнювати цю мандрівку з попередньою (див.
http://www.velokiev.com/forum/viewtopic ... 14&t=99310), то вона вийшла набагато "крутішою" в прямому та переносному сенсі.
Але про все по порядку.
Враховуючи досвід попередньої мандрівки, коли намет, спальні мішки та інші речі (на трьох) доводилося буквально "втрамбовувати" в велобаул ногами, твердо вирішив зменшити об'єм, купивши нові, сучасні спальні мішки. Також вирішив відмовитися від тушонки, якої в минулий раз взяв аж п'ять банок і з них три привіз назад до дому. На запасному одязі та взутті економити не став і воно таки сталося в пригоді (як і минулого разу).
День перший.
Отже, виїжджаємо з Феодосії і одразу довгий тягун вгору, половину якого я ще якось намагався крутити педалі зі своїми 60 кг вантажу (40 кг в баулі та 20 кг - малий на рамі), але дуже скоро цей подвиг я припинив (і більше не повторював) і зліз з вела. Якраз при дорозі трапилися чудова слива та кущики ожини і ми відпочили хвилин 30, збираючи та поглинаючі достиглі плоди. Далі я вже не їхав, а штовхав вел нагору. Малий йшов збоку, тримаючись за вел, тож його я тягнув також. За наші зусилля ми були винагороджені чудовим краєвидом. Пофотографувавшись
з вітерцем з'їхали вниз та під'їхали до берега моря, де вже були припарковані багато машин (була неділя). Скупавшись, вирушили далі. Я з малим скромно трималися позаду, а попереду летіли то Woffka з Фея Enchantix, то Panther, яка, мабуть, відчувала себе вільною пташкою, не обтяженою зайвою дитячою вагою. Сонце хилилося до обрію, а ми все крутили та крутили і бажаного місця відпочинку не вбачалося
Виноградники зміняли один одного, з'їхали з асфальту на грунтовку з гострющими каменюками (до речі, я й досі не перестаю дивуватися, як наші навантажені велосипеди витримали такі дороги), проминули славнозвісну гору Клємєнтьєва, де починали свій шлях у небо, мабуть, усі радянські авіаконструктори. Нажаль, заїхати на неї вже не було часу. А шкода, в небі парили з десяток парапланів та кілька справжніх планерів. Вот було б чудово подивитися на них зблизька. Вже в сутінках дісталися озера, біля якого Woffka запланував ночівлю, і до якого довелося дертися вгору по схилу відсотків десь так 15, штовхаючи важчелезний вел по камінцях, які ковзали під ногами. Озеро виявилося брудною пересохшою калюжею з мулистим берегом, тому вирішили пройти далі, тож знову довелося штовхати вели по вузенькій стежинці з підступними камінцями. Біля того озера був будиночок, господарка якого люб'язно дала нам питної води та підказала де поблизу можна розкинути намети. Вже в повній темряві з'їхали по гірській дорозі в ліс, знайшли на доволі-таки крутому схилі невеличку галявинку, розклали намети, нашвидкоруч приготували вечерю та вклалися спати. Але на цьому мої пригоди не закінчилися. Повкладавшись я відчув, що не поміщаюсь у наметі (намет я взяв у прокат і вибираючи його, розраховував, що туди вліземо не тільки ми з сином, а ще й деякі з наших речей). Виявилося, що намет не квадратний, як я гадав, і встановлювати його треба було зовсім іншою стороною вниз. Але перевстановлювати намет було вже пізно, а вкластися інакше не дозволяв крутий схил гори, бо ми б неминуче прокинулися один на одному, як гамбургер. До того ж я своїми ногами, які впиралися в намет, порвав його об зірочку велосипеда. Довелося серед ночі зашивати цю дірку, щоб не дати змоги різним гірським мешканцям заповзти вночі в намет. Зробивши це, з відчуттям виконаного обов'язку поринув у глибокий сон.
День другий.
Прокинувшись з першими променями сонця, виповз з намету та вирішив прогулятися та розгледітися, серед яких нетрів ми стали напередодні ввечері. Несподівано разом зі мною встала і Фея Enchantix, отже пішли на розвідку ми разом. Видряпавшись нагору, вдосталь намилувались краєвидом
і спустилися до наметів, де вже стурбовані батьки почали шукати свою дитину… Після сніданку зібрали намети, впакували баули (я подумки ще раз подякував собі за нові спальні мішки) та вирушили крутою гірською дорогою далі назустріч пригодам.
Woffka та Panther, як завжди, затрималися порозмовляти по телефону, вирішуючи якісь робочі проблеми в далекому Києві, дорога звивалась навколо гори, вел періодично провалювався то в одну колію, то в іншу, я його героїчно штовхав, ноги ковзали по камінцях, Фея Enchantix весело бігла попереду і, здавалося, ніщо не зможе погіршити її настрій, мій малий йшов поруч і скиглив, як він втомився і що він більше не може, доти, поки він дійсно не оступився і не впав на каменюки. На щастя, пошкодження колін виявилося мінімальними, про всяк випадок я їх обробив, і ми пішли далі. Як не дивно, ця маленька пригода відволікла малого і нарешті дітлахи придумали собі забаву - рахувати стовпчики, знаєте, такі зелені, що поділяють ліс на квадрати.
Отак в рахуванні метрів на велокомп'ютері та стовпчиків на узбіччі проминули ще кілька годин важкого підйому вгору, де нас і наздогнали Woffka та Panther. Нарешті схил став лагідніше і ми виїхали на вершину гори, з якої відкривався чудовий краєвид на Старий Крим. По дорозі спробувавши кислючої яблуні-дички, з'їхали до великого водоймища, де мені навіть вдалося (нарешті!) так-сяк помитися. Далі пішов вже асфальт і дорога, хоч і вгору, стала трохи легшою. Пообідати вирішили в одному кафе, яке затишно сховалося за місцевим ринком. Обід був непоганий, а суп - просто смачнющий: наваристий, з великими шматками баранини та шматочками солодкого перцю. Порозкошувавши так десь годину-півтори, подалися далі. Знову були підйоми, їзда по краю асфальту поміж машин. А потім розпочався довгий спуск до Судаку, наша швидкість інколи доходила до 45 км/год, що, враховуючи хвилястий асфальт біля узбіччя, великі баули та дітей на велах, різко зменшуючих маневреність, була не такою вже і маленькою. Десь на цьому етапі попереду нас утворився невеликий затор, яку спричинила якась вантажівка, легкові авто не могли її обігнати, бо дорога була дуже вузькою і обгін був заборонений, отже ми прилаштувалися поміж машинами і на швидкості 45 км/год без зупинок пролетіли відстань, на яку планували витратити набагато більший час.
Отже, неочікувано, ми опинилися в Судаку раніше, ніж планувалося, тож вирішили вже спробувати доїхати до Нового Світу, де і зняти квартиру. Але по дорозі між Судаком та Новим Світом нас зненацька захопила темрява і нам не залишалося нічого іншого, як наважитися на карколомний спуск по схилу вниз з дороги. Про завтрашній підйом нагору не хотілося навіть й думати. Знайшовши маленьку галявинку серед заповідних дерев
і дотримуючись всіх правил маскування, розклали намети, так-сяк повечеряли та повкладалися спати.
День третій.
Розбудило мене цвірінькання якоїсь пташки, тож я, пам'ятаючи, що треба якнайшвидше зібрати намети і зробити вигляд, що ніхто тут навіть і не ночував, встав, приготував сніданок, тут вже і інші повставали. Цей ранок був, мабуть, нашим найшвидшим вставанням-збиранням. Зробивши кілька фоток на згадку
потягли вели вгору назад на дорогу, окремо - баули. Трошки проїхавши з'ясували, що до Нового Світу напередодні ми не доїхали зовсім трохи - десь метрів 500. Подолавши кілька коротеньких, але крутих спусків-підйомів, ми нарешті досягаємо мети нашої подорожі
плануючи відпочити декілька днів в комфорті. Я з дітьми залишився на чудовому дитячому майданчику чекати, поки Woffka та Panther знайдуть нам хату. Але не все сталося, як гадалося. Чекаємо годину
чекаємо другу
третю, вже діти починають нудитися, а батьків все нема та й нема. Після чотирьох годин очікування вони повернулися ні з чим. Дуже сумно. Що ж робити? Вирішуємо пообідати та пошукати житло десь біля Судаку з іншого боку. По обіді вирушаємо назад до Судаку. Діставшись Судаку, робимо невеликий перепочинок, під час якого Woffka відправляється на розвідку за місто. Через деякий час місце знайдено і ми пробираємось по набережній на інший кінець міста. Нелегка справа - їхати по дорозі з щільністю 2..3 людей на один квадратний метр. Я дуже скоро кидаю цю марудну роботу і просто штовхаю вел з малим крізь натовп, але Woffka та Panther... ні, вони не такі слабкодухі, вони мужньо крутять педалі, проштовхуючись, як криголами крізь кригу. Нарешті набережна закінчується і ми на свободі. Woffka знайшов дуже непоганий кемпінг неподалік від Судаку
і ми влаштовуємось там за смішні (по міркам Криму) гроші на декілька днів на відпочинок.
Описувати наступні декілька днів немає сенсу - це був звичайний відпочинок людей, не обтяжених розумовими або фізичними зусиллями: купалися, їздили на екскурсію до Судаку, відпочивали. Тільки, здається, Woffka зміг трохи підняти свій духовний рівень, здійснивши паломництво до мису Меганом.
День перед від'їздом пройшов в неквапливому русі в бік Коктебеля
через виноградники з дрібним, але солодким виноградом, табуни коней, невисокими спусками-підйомами по схилах
невеличкими блуканнями, лагідними хмарками
що вкривали нас від палючого сонця і, нарешті, закінчився у симпатичній ущелині біля самого моря недалеко від Коктебелю.
Нарешті ми розкладали табір не в повній темряві, Woffka, ризикуючи власним життям, відібрав у родини мурах велику дровиняку і ми після вечері запалили ватру, де під шум хвиль і потріскування вогнища ми обговорювали сенс людського існування.
Останній день.
Наостанок Woffka та Фея Enchantix вирішили обстежити мис, біля якого ми ночували. Ми з Ілюшою не стали чекати і вирушили назад до Феодосії наодинці з розрахунком, що Woffka з Фея Enchantix та Panther наздоженуть нас по дорозі. Камінчаста дорога вивела нас знову на трасу,
по якій ми й доїхали (а де і дійшли) до кінцевого пункту призначення - Феодосії.
Дякую всім за чудову подорож.
До наступних зустрічей!
Ждем отчет! 
Мужчин пугает - "я сам, с малым, и без жены 
" Что с собой брать, чем кормить, как развлекать чадо при монотонной езде или на стоянке, как и чем кормить если детёныш дома ест "с боем" и т.п.
.
