Ну, ось ми і вдома. Хух! Такого розмаїття вражень я не отримував вже давно!
Всі фотографії та відео архівом
Сподівання.
Ось вона, довгоочікувана відпустка, і не просто відпустка, а в Карпати, і не просто в Карпати, а з Woffka та його родиною, з якими ми давно не бачилися, за якими ми скучили і з яким завжди дуже цікаво мандрувати. Прогноз погоди, правда, не радує: +6 зранку, +15 вдень, дощі… Ну і нехай, а ми наберемо з собою купу теплих речей на підміну, взуття і дощовики. Купили трекінгові штани та куртки. Фізично ми також підготувалися: з малими кожен ранок цілісіньке літо бігали на зарядку в сусідню школу. Пакую наплічники собі, доньці та сину. Зважуємо: рюкзак сина важить 6 кг, доньчин 12 кг, а мій - 24 кг.
Початок.
День від’їзду. Несподівано прогноз погоди кардинально змінюється в кращу сторону: обіцяють до +25 і сонячно. Добре, одягаю на малих шорти і вирушаємо на вокзал. Старенький вагон розпалився на сонці. В купе задуха. Від’їхавши від Києва, відчуваємо запах торфових згарищ. Повкладалися, намагаюсь заснути. Раптом, з жахом усвідомлюю, що поспіхом змінивши при виході штани на шорти для дітей, я забув їхні чудові нові трекінгові штани висіти на гачку вдома. Обливаюся холодним потом і розмірковую, куди буду бігти одразу після приїзду в Івано-Франківськ, щоб купити штани для дітей, підраховую, скільки на це може піти грошей. Так, в роздумах, проминула ніч.
Зранку трохи почекали Woffka, який приїхав іншим поїздом, залізли в бусик та поїхали назустріч пригодам.
Нарешті ми в Осмолоді. Закупляємось в магазині (переобладнаний вагончик) хлібом, водою, сгущенкою, печивом та виходимо на маршрут. Погода чудова, настрій теж.
По дорозі бачимо туристичну мапу зі схемою пішоходних маршрутів.
Переходим по мосту через річку Молода
Дороги розходяться і на перехресті стоїть покажчик маршрутів. Нам - по червоному маршруту на гору Високу.
До неї, як видно з покажчика, 10 км (5 годин ходу).
Далі йдемо вздовж річки Лімниця (до речі, однієї з найчистішої в Україні), ще один покажчик
Переходимо черех хиткий підвісний міст
і ліземо вгору.
Раптом, метрів через 100 згадуємо, що непогано би і поснідати та зупиняємось на перепочинок.
Поки Woffka чаклує з пічкою Бонда
діти розважаються.
Довелося спуститися вниз за водою, а потім ще раз, щоб помити посуд.
Після сніданку продовжуємо дряпатися вгору.
Ого! Яка краса!
Стрибаючи по камінцях, перелазячи через корінці та повалені дерева потихеньку набираємо висоту
Доволі часто доводиться робити перепочинок
але настрій бадьорий
Нарешті вилазимо на хребет Ватагів і перед нами відкриваються чудові краєвиди
Ось вона, гора Велика, яку нам треба сьогодні подолати. А між іншим, вже майже шоста година вечора.
Йдемо по вузький стежинці вздовж жерепу - низькорослої сосни, яка захищає підступи до вершини гори.
Краєвиди просто вражають, забуваєш і про втому і про голод
Останні метри
Нарешті! Вершина!
Короткий перепочинок.
А куда ж далі? Он там, круто вниз по жовтому маршруту. Покажчик говорить, що до полонини півгодини ходу. Ну що ж, побачимо.
Спуск на полонину Середню почався о сьомій вечора і закінчився вже в повній темряві десь о десятій. Як добре, що я заздалегідь купив налобні ліхтарики нам трьом! Без них було б дуже сутужно. В повній темряві розклали намет і зварили кашу. Але вона просто не лізла в горло, так ми втомилися! З’їли по кілька ложок і завалилися спати.
Другий день.
Ранок. Розплющив очі і поворушив руками, ногами. Я ще живий? Здається, що так. І навіть нічого не болить. Ну, майже.
Життя налагоджується! Почулося лагідне торохкотіння краплинок дощу по тенту намета. Як добре під нього спиться!
Дощик то починався, то припиняв йти, і я все ніяк не міг зважитися і вийти з намету. Та і не хотілося! Нарешті я вибрав момент і виповз з намету, заварив чай і огледівся навкруги.
Незважаючи на похмуру погоду, полонина одразу вразила своєю красою! М’яка, шовковиста травичка так і просила скинути взуття і походити по ній босоніж, що я і зробив. З обох боків починався спуск униз і виднілися вершечки дерев, вкриті туманом.
Діти повставали веселі та радісні, від вчорашньої втоми не залишилося і сліду. Дивина та й годі!
Раптом знизу з правого боку прямо на полонину почала насуватися велика біла хмара. Видовище незабутнє! Всі збіглися це фотографувати.
Як з’ясувалося, крім нас на цій полонині вже стояли вчені-екологи, що досліджували популяцію кедрів в Карпатах. Тож, коли вони запросили наших дітлахів з собою порахувати кедри, ми з радістю погодилися.
Я використав цей час, щоб помилуватися краєвидами.
Минуло три години, а діти все ще не повернулися. Я почав вже хвилюватися, але дарма. Через півгодини веселі та щасливі
вони були вже на місці. За свої старання отримали від екологів подарунки: шеврони «Слідопит».
а також випробували пилку «Дружба»
Як не добре нам було, але час вже був йти далі. Склавши намети, десь о пів на четверту вирушаємо вниз по синьому маршруту до села Стара Гута.
Знову стежка поміж дерев, корінці та камінчики під ногами, але ліс вже не такий, як вчора. Туман зробив його загадковим і таємничим.
Вчорашній спуск давався взнаки і тому Woffka довелося зробити деяким дорослим учасникам нашого походу масаж.
Діти почувалися цілком добре і терпляче чекали
Звернули на широку бугристу дорогу, наїжджену лісовозами, та почали спускатися по ній. Тут на нас очікувала лісна царівна.
І вже ближче до настання темряви вибрали місце і поставили намети біля гірської річки. День завершився посиденьками біля вогнища, а також знайомством зі ще однією царівною, але вже зачаклованою, яка чомусь і невідомо як опинилася прямо на нашому наметі.