Подорож до краю світу

[kalym]

Привіт усім! Сьогодні я хочу поділитися звітом про свій літній велопохід до найзахіднішої точки Європи - мису Рока.

Маршрут:
Київ - Польща - Східна Чехія - Словаччина - Австрія - Західна Чехія - Німеччина - Ліхтінштейн - Швейцарія - Франція - Іспанія (Маршрут Каміно де Сантьяго) - Португалія (мис Рока)

Довжина маршруту вийшла близько 5650 км, середній темп був 20-25 км за годину, враховуючи, що в Австрії, Німеччині та Швейцарії будо досить багато грунтових велодоріжок, а іспанська ділянка Каміно де Сантьяго також переважно проходила по грунтівкам, було приблизно 70 відсотків асвальтованих доріг і 30 грунтових. Сам похід тривав 60 днів.

З міста Коростишів, Житомирської області до Українського кордону, мене проводжав мій друг Сергій, а усю іншу частину походу довелося провести наодинці.


Так як зупинявся я в основному в палатці або по каучсерфінгу а їжу готував на туристичній горілці, то на весь похід витрачено близько 350 євро. Приблизно стільки ж коштував зворотній квиток на літак з Лісабону до Києва

[Трям]

Як на 60 денний похiд це дуже короткий звiт...

[AlexGer]

[Адре Налин]

[kalym]

Це ж тільки початок опису, буду описувати по днях

[kalym]

Ідея літнього велопоходу зародилася у моїй голові іще зимою, і, нарешті, 31-го травня я мав вирушити з Києва до Коростишева, щоб зустрітися там з Сірожою, що люб”язно погодився проїхатися зі мною до польського кордону з Украхною. Коростишів знаходився на відстані біля 100 км від Києва, тому, планувалось, що я виїду рано вранці, десь о першій годині дня буду у Коростишеві, а звідти, ми з Сірожою вирушимо далі. На жаль, у мене є препоганська звичка завжди збиратись у дорогу у останній момент) Тому, з усіма зборами, виїхати вийшло аж о шостій годині вечора. Стояла дуже гарна погода, світило сонечко. Незважаючи на будній день, машин на трассі було небагато (коли ми їхали по цій же трасі місяць назад у неділю до Львова, були страшенні затори). В Коростишів я приїхав аж о першій годині ночі (маже як я планував).






Найбільш запам”яталися останні 5 кілометрів до Коростишева. Вони пролягали по неосвітленій вузенькій побитій асвальтованій доріжці, і, як на зло, з закінченням частини дороги, що пролягала по житомирській трасі, у мене повністю сіли батарейки в велосипедному ліхтарі (наступного комплекту, що я замінив у Коростишеві, вистачило до кінця поїздки), і я отримав незабутній досвід педалювання у цілковитій темряві). Зважаючи на пізній час від”їзду, я не робив перерв на повноцінні прийоми їжі, лише іноді закидувався батончиками та яблучками, тому, приїхавши до Сірожі, я виїв усі його запаси їжі. Ніколи звичайні макарони ще не були настільки смачними.

Наступного ранку ми з Сірожою вирушили у напрямку Львова. Їхати ми вирішили не по трассі, а другорядними дорогами, щоб побачити більше природи, мальовничих пейзажів та краєвидів. На другорядних дорогах починаєш відчувати усі "переваги» українських доріг. Місцями, переваг було настільки багато, що здавалось , що їх повидовбували спеціально. Іноді, замість асвальту було 2-3 кілометри піску або щебіню, або грунтовки. Ввечері нас зненацька застав дощ. Ми одягнули на себе і на рюкзаки дощовики, і почали шукати ночліг. Один з найнеприємніших моментів подорожі с палатками - це ставити намет під час або після дощу. Ми впали біля поля, що було відгалуджене невеличкою просікою від лісу. Хмари розвиднілись, і на небі зажеврів величезний яскравий місяць, що осяяв поле і усе навкруги. Їжу в цей день ми готували на горілці, так як усе навкруги було мокре. Спали - як убиті)









Наступного дня прокинулись ми десь о сьомій годині ранку. Надворі вже встигло високо піднятися сонце, поле було вкрите росою.
Зовнішній шар намету був повністю мокрий. Тому, розібравши палатку, ми виставили її сушитись на сонці. Сніданок в цей день ми вирішили приготувати на походній пічці. Дорога в цей день була досить холмистою: круті підйоми одразу переходили у затяжні спуски, потім знову підйоми і знову спуски, і знову і знову, і знову.. Зі спусків вдавалося розвивати чималу швидкість, однак підйоми дуже виснаджували, враховуючи 30-ти кілограмові баули на багажниках. За день ми бачили дуже багато диких звірів і пташок.





Четвертий день зустрів нас сонячним безвітряним ранком. Поснідавши, ми вирушили далі. Десь об 11 ранку почало відчуватися дуже палюче сонце. Закривши руки , ноги і шию, ми вирушили далі. З кожною годиною ставало все спекотніше і спекотніше, і десь біля першої години, ми вирішили перечекати спеку біля якоїсь водойми. І , як по замовленню, через пару хвилин нам трапилось величезне чисте прохолодне озеро Поставивши велики, ми неспішно розклали пічку і поставили чай. Відпочивали тривав години три. Переборовши втому і набравшись сил, ми рушили далі. Коли підходив час ставати на нічліг, ми набрали води у наближчому селі і почали шукати місце для палатки. На виїзді з села починалися поля, огороджені від дороги суцільним паркаром з чагарників шипшини та поодиноких фруктових дерев, тому важко було знайти щось пристойне. Через 20 хвилин пошуків, ми вирішили ночувати прямо у полі на найближчому пагорбі. Від"їхавши метрів 200 від дороги, ми натрапили на шість неличких ялинок, біля них і поставили палатку. Поки ми готували вечерю, на небі піднявся повний місяць, що освітив усе навкруги. Крізь хмари почали пробиватися поодинокі зорі, здалеку доносився ледь чутний гавкіт собак.






Ранок п"ятого дня зустрів нас рясним дощем. Після другого дня , я думав, що найгірше - це ставати на нічліг під час дощу, та, як виявилось, збирати палатку і пакувати речі під зливою ще те випробування) Години через півтори дощ стих, ми доїхали до траси Київ-Чоп, і почали педалити до Львова. Українські траси заслуговують особливої уваги. На ділянці по якій ми їхали, було усього дві полоси і узбіччя шириною сантиметрів 30. Виникає дуже незабутнє відчуття, коли величезна вантажівка з причепом, проноситься на відстані в 20 сантиметрів повз тебе зі швидкістю 120 кілометрів за годину) У Львові би були десь о другій годині дня. Ще пів години зайняла дорога до нашого друга Богдана, який люб"язно погодився нас захостити.





Приблизна мапа української частини:

[Адре Налин]

О! Это же другое дело! Интересно.
Буду следить за описанием.

[kalym]

Наступні 2 дні ми провели у місті Лева, дивлячись визначні місця та набираючись сил. На третій день рано вранці ми вирушили у напрямку польського кордону до міста Шегені. Вітер Європи невпинно задував з Польщі у прикордонні села України. Більшість будинків мали охайні газони, біля дороги, напроти кожного будинку стояли сміттєві баки. Біля кордону ми побачили величезну чергу з людей, що намагалися пронести алкоголь та сигарети через кордон. Підакцизні товари коштують у Польщі набагато дорожче, ніж у нас, тому багато людей, що мешкають у прикордонній зоні, намагаються заробляти контрабандою. В Шегенях Сірожа мав почати повертатися назад до Києва, тому з цього моменту я продовжував мою подорож наодинці. На кордоні був окремий прохід для людей, що подорожують велосипедом, тому я пройшов митний контроль досить швидко і ступив на польську землю. Дорога до Перемишля здавалася просто ідеальною - широке просторе узбіччя і ніде не було майже жодної ямки. Машини не наближалися до велосипеда ближче, ніж на півтора метри. Перемишиль виявився маленьким затишним містечком з досить цікавим історичним центом. У місті було повно червоних велосипедних доріжок, що пронизували усе місто, велосипедні переходи та світлофори. На перший нічліг в Європі я все таки вирішив зупинитися в хостелі, щоб добре відпочити та спланувати подалші переміщення. Вибір пав на невеличкий студентський хостел Матечнік, що знаходився недалеко від центру місця у тихому спальному районі і коштував 8 євро за добу. У номері на 12 місць я був єдиним постояльцем.

[kalym]

Десь близько сьомої години я покинув хостел і вирушив у напрямку Кракова. Відразу на виїзді з Перемишля мене зустріли макові та пшеничні поля, дорога була горбистою, але рівною, дуже нагадувала височини у Рівеньській області. Час від часу, повз мене проїзджали машини. Їхня швидкість була не більше семидесяти кілометрів за годину, усі водії, наближаючись до мене, збавляли швидкість та об”їжджали мене тримаючи дистанцію 2-2,5 метра. Не зважаючи на сонячну погоду, в усіх машин були ввімкнені фари. Як мені потім росказав мій друг з Кракова, У Польщі та у багатьох країнах Європи водії їздять поза містом з увімкненими фарами. Польські села зустрічали мене дуже акуратними будиночками і старими католицькими церквами. Поміж селами було багато полів та виноградників. Опівдні стало занадто спекотно, я був вже повністю мокрий і вирішив зробити невеличку перерву на обід і трохи попрацювати. Для відпочинку я обрав невеличку полянку зі скошеною травою, що трохи була схована від палючого червневого сонця тінню п”яти молодих топольок.Це був перший раз, коли я працював у дорозі після відправлення з Києва. В тіні було досить комфортно. Ледь-ледь вітчутний вітерець давав трохи прохолоди. У повітрі відчувався запах ледве скошеної трави, гули бджоли. Було кумедно спостерігати, як на мене витріщалися люди з проїжджаючих мимо машин)
Коли спека трохи спала, я зібрав карємат та рушив дали.Незважаючи на те, що вже було десь близько четвертої години вечора, я вітчув, що сонце почало смажити мої плечі і шию. Перспектива згоріти на другий день перебування у Польші була досить невтішною, тому я зупинився у тіні першого зустрічного двоповерхового будинку і добряче намазався сонцезахистним кремом. Під час косметичних процедур до мене підійшов польський дідусь і попитав хто я такий та звідки їду. Дідусь розпитував мене по польськи, я відповідав йому по українськи і ми чудово одне одного розуміли. Під вечір я зупинився біля одного будиночку з криницею, щоб наповнити пляшки водою. Привітлива жіночка забрала мої пусті пляшки і винесла мені дві запаковані нові пляшки з водою Я їй спробував пояснити, що мені можна було б просто набрати води з криниці, на що вона тільки посміхнулася.
На нічліг я став у полі біля невеличкої лісової просіки. Власне кажучи, це був перший нічліг у палатці наодинці у моєму житті, тому спочатку було трохи лячно. Повечерявши, я відписав рідним, що ще досі живий , попрацював трохи за комп”ютером і ліг спати.

[TeSa]

Это супер, завидую, но я бы так не решился (да и жена бы не отпустила )
Спасибо и с удовольствием жду продолжения.

[kalym]

Прокинувся я о шостій годині ранку. Палатка була рясно вкрита росою, краплі якої яскраво виблискували на сонці. Повітря було досить прохолодне, тому я вдягнув кофту і почав готувати сніданок та збирати намет. Звечора я замочив у воді гречку, що лишалася у мене з України, тому на ранок вона була вже готова - залишилося тільки розігріти. Повністю завершивши мої вранішні приготування, я попрямував у напрямку автомагістралі. Сніданок та збори загалом зайняли близько півтори години, надворі ще досі панувала вранішня прохолода, тому їхати було досить приємно. Дорогою мені трапився пішохідний перехід з вимірювачами швидкості та жовтими ліхтарями, що мали привертати увагу автомобілістів, що наближалися. Перехід живився від двох сонячних панелей, встановлених на естакаді. Невдозі на узбіччі я побачив молодого лелеку, що заклопотано визбирував якусь поживу на узбіччі поля. Було досить дивно і незвично, що польські лелеки не бояться людей Коли я зупинився, щоб сфотографувати його, лелека навіть не звернув на мене уваги і продовжував шукати їжу. Діставшись Кракова, я знайшов найближче кафе з вайфаєм і написав другу мого друга Матеушу, що я вже прибув до його славетного міста і рухаюсь у напрямку його будинку. Забігаючи на перед, скажу, що за всю поїздку я зупинявся у хостелі 3 рази. В основному я ставав на нічліг у палатці або мене безкоштовно хостили знайомі. Рухаючись вулицями Кракова, перше, що впало в око - це метушня і галас великого міста. Багато машин, людей, великі вулиці, усі кудись поспішаюсь… У Кракові крайня права смуга на дорозі була виділена для автобусів. З українських доріг я завжди звик займати правий край правої смуги, тому мені видалось досить дивним, що водії автобусів постійно сигналили, проїжджаючи повз мене, і щось кричали у слід із сердитим лицем) Велодоріжок у Кракові було мало.
До Матеуша я прибув десь о третій годині дня. Матеуш нагодував мене смачною польською їжею та повів показувати Краків)

[TeSa]

Матеуш расказал как надо ездить по их дорогам?

[kalym]

Матеуш расказал как надо ездить по их дорогам?

Так) в цілому правила дуже схожі на наші. Як виявилось, до Кракова я встиг вже порушити декілька правил. Наприклад, проїхав декілька таких знаків...
https://img-fotki.yandex.ru/get/4106/33 ... e_orig.png
Правила майже однакові по всій Європі, тому після Кракова порушень стало значно менше

[kalym]

Наступного ранку я виїхав у напрямку Братислави. Спочатку я думав рухатись якогома прямішим і коротшим шляхом, та Матеуш, котрий часто бував у польських горах, переконав мене, що на обраному мною маршруті зустрічаються чималі перепади висот, а деякі дороги – зовсім непридатні для їзди. Починався ще один яскравий сонячний літній день, яскраво-червона велосипедна доріжка була майже порожня, на сусідній до неї пішохідній доріжці, час від часу зустрічалися люди, що заклопотано йшли на роботу. Невдовзі після Кракова, мені трапилось побачити невеличке польске ДТП. На двобічній дорозі, одна із смуг була повністю перекрита. По іншій смузі, чоловік у костюмі пожежника пропускав транспорт то в один бік, то в інший. Через деякий час, на обрії почали виднітися гори.. Справжні польські гори, що з одного боку затамовували подих своєю величчю, а з іншого – викликали легке тремтіння у грудях у передчутті неминучих багатогодинних гірських підйомів)).
Сьогоднішній день мав пройти по більш менш рівнинній території уздовж гір, а от завтрашній шлях пролягав чітко через гори. Ще пару годин, і мені трапився польський магазин “Бєдрьонка”. Я ще довго з вдячністю згадував божу корівку на їхній емблемі, що з”являлася у найпередбачуваніших місцях і радувала мене морозивом, дешевою їжею та прохолодою кондиціонерів) Невдовзі я дістався до Цешина, міста на річці Ользі, що формувала своїм руслом кордон з Чехією. Невеликі західні передмістя Тешину відійшли до Чехословаччини як нове місто Чеські-Тешин. Цешин и Чеські-Тешин дуже різнилися між собою. Чеські дороги, поля і будиночки здавалися більш акуратними і охайними, аніж у Польші. Вітчувалось, що я все глибше і глибше просуваюсь в Європу). Польська мова - дуже схожа на українську і в кінці польської частини моєї подорожі, я розумів близько 80-ти відсотків написів на дорожніх табличках та біллбордах, але в Чехії було практично неможливо зрозуміти жодного надпису. Ввечері я зупинився біля одного будиночку, щоб набрати води переднічлігом, як звичайно. На щастя, розмовна чеська виявилась набагато зрозумілішою на їхні придорожні таблички) Чеська бабуся спитала у мене, чи я хотів би набрати чистої води, чи солодкої води з сиропом, та запропонувала хліб. Сироп замість води мені пропонували у кожному чеському будинку, біля якого я зупинявся, щоб поповнити свої запаси життєдайної вологи. Цього вечора я поставив свій намет у невеличкому ліску на виїзді з села, на годину раніше, ніж звичайно, щоб наварити їжі на наступний день, трохи спланувати подальший маршрут і подумати над буденністю життя)

[kalym]

Приблизна карта польської частини шляху

[Леруа]

Привіт, цікаво читати. В мене склалось враження, що в поїздці такого формату, країна відкривається з іншого боку, ніж коли ти приїжджаєш організовано з групою, екскурсії і т.д., дуже цікавий досвід. Автор молодець, що здійснив такий довгий тріп, ще і наодинці) респект і уважуха!)

[Slk500]

І чим закінчилось?

[kalym]

Прокинувся я наступного ранку десь о 8 годині і почав неспішно готувати макарони та збирати палатку. По виїзді з села, дорога стала більш горбистою. Почалися поодинокі підйоми у гори та спуски. Часто траплялися невеличкі мости через річки з джерельно чистою водою. Навіть у найменших річках можна було помітити стайки форелей. Я зупинився у найближчому селищі, щоб поповнити свох запаси води. “Воду? Йо!” – відповів мені чеський дідусь і чимдуж побіг до хати наповнювати мої скомкані пляшки життєдайною вологою. Обабіч дороги час від часу зустрічались поодинокі дикі плодові дерева, а іноді – навіть цілі фруктові посадки. Коли сонце почало нестримно пекти, я зупинився біля першої зустрічної черешні, нарвав собі обіду і почав шукати, де б його попрацювати. В цей день мій вибір впав на мальовничу галявинку біля приватного озера, що була окутана тінню верби.Через деякий час на іншому березі озера з”явився невеликий чоловічок з собакою, що заклопотано робив заміри і вбивав у землю дерев”яні кілки. Побачивши мене, чоловічок похапцем пішов назад у будинок. Трохи відпочивши, я вирішив не порушувати спокій господаря рушив далі. За декількасот метрів почалося веленетське поле зі свіжими снопами сіна. Як виявилось, у Чехії і у багатьох інших країнах Європи, снопи сіна здебільшого закутують у велетенські полеєтеленові мішки і залишають на літо посеред поля. На цьому ж полі, снопи лежали похапцем і оголені. Зупинившись в тіні одного зі снопів я пропрацював годин п”ять і рушив далі. Під вечір я вирішив заїхати у найближчий магазин купити продукти на вечерю. Важко було прилаштовуватись до цін у форінтах. Тільки звик до польських злотих і от тобі й на) У містечку, де я вирішив скупитись була дуже поширена рокерська культура. По вулицям ходили батьки-рокери зі своїми дітьми рокерами, у продавчині був пірсінг у носі та на підборідді, навіть дідусі та бабусі в цьому селищі були татуйовані) На нічліг довелось ставати дуже пізно так як містечка почали з”єднуватись у неперервну смугу і важко було знайти місце для палатки. На початку дня у мене було побоювання, що через гірнисту місцевіть середня швидкість впаде, але, на привеликий подив, вона виявилась навіть більшою за швидкість на рівнинній місцевості.

[kalym]

До Братислави залишалось близько 120 км, тому я вирішив добряче виспатись і подрихнути до 9-тої години ранку. Між країнами Євросоюзу зазвичай немає фізичних кордонів, тому іноді буває досить важко зрозуміти, чи ти досі в Польщі, чи уже колесиш просторами Чехії… Та коли машини на дорозі почали перевищувати швидкість і проїжджати у 20см від мого вела, я чітко зрозумів, що потрапив до Словакії) Селища набули трохи іншого вигляду, навпроти майже кожного будинку росли черешні. На виїзді з села, я почув якийсь дивний луск і велосипед почало хитати то вліво, то вправо. Зупинившись, я оглянув вел. Виявилось, що лопнув бовт, який кріпив багажник до рами зі сторони перекидки, причому, шматок бовту залишився в рамі. Наступні півтори години пройшли у несамовитому сексі: бовт надійно застряг у рамі, тож довелось видовбувати його викруткою та каменюкою, що я знайшов на узбіччі. Західна Словаччина виявилась одним з найбільш вітряних регіонів і світі. Цілий день дув пронизливий зустрічний сильний вітер. Їхати виходило максимум 15 км за годину. Здавалось, що з кожним поворотом, вітер також повертав, щоб навмисно дути в обличчя. На в”їзді у Братиславу, я помітив, що заднє колесо почало спускати. Для цієї поїздки я спеціально замовив з Німеччини непробивні шини shwalbe marathon plus, з кевларовим шаром, на які була гарантія в 50 000 км, тому пробою бути не могло. Однак після підкачки колесо знову почало спускати. До мого будинку мого хостера Любоша залишалось декілька км, тому я вирішив на всякий випадок замінити камеру, щоб спокійно доїхати до місця призначення. Після розборки колеса виявилось, що під покришку набивається пісок і камінці, які протирають камеру. Проколів у покришці, як і очікувалось, не було. На жаль, змінюючи покришку, я забув зробити одну дуже важливу річ – ретельно заправити до кінця її в обід. І коли я накачав колесо, пролунав дуже гучний вибух, що навіть трохи оглушив мене. Покришка була розірвана, я був трохи у розпачі. Підходила восьма година вечора, веломагазини не працювали, а до будинка Любоша залишались все ті ж пару км. На вибух покришки збіглися люди, що почали питати, чи все в мене добре. Одна жінка, що спілкувалась англійською, сказала, що мені пошастило, і від того місця, де я пробив покришку, іде прямий автобус до будинку Любоша) . Вона попросила водія зупинитись для мене біля потрібної зупинки, але водій трохи замріявся і я проїхав зайві 2 зупинки, доїхавши до центрального автовокзалу. Вийшовши з автобусу, я спробував замінити останню камеру, скрутити покришку скотчем і трохи її накачати, щоб була змога хоча б котити велосипед. Спроба підкачки – і знову вибух, на який знов зібралася юрба народу) Я попросив у дівчини, що розуміла англійську телефон, щоб зателефонувати Любошу. Любош під”їхав до мене і допоміг мені донести велик. Після невеличкого відпочинку, ми пішли дивитись на нічну Братиславу.

[kalym]

Мапа чеської та словацької частини маршруту

[kalym]

Наступний день почався з огляду Братислави та пошуку вело-магазину, де б я міг купити шось на зміну своїй зіпсованій шині. Європейські веломагазини, чесно кажучи, мене приємно вразили. Наймовірне різномаїття велосипедів та велозапчастин, ціни на деталі, що значно нижчі за наші, тямущі продавці.. Однак шину Schwalbe marathon так знайти і не вдалось. Взяв якийсь noname аналог, що також містив кевларовий шар і мав витримати усі випробування, що готувала мені поїздка. Братислава буда досить затишною З 30-го поверха Любоша відкривалась шикарна панорама міста на трошки було видно гори. Ближче до 4-ої години вечора я зібрався покидати місто у напрямку Відня. Любош люб'язно погодився провести мене до Австрійського кордону (як потім виявилось, кордон з Австрією був в 8-ми кілометрах від дому Любоша ☺). Дорогою, ми заїхали подивитись замок, що знаходився на невеличкому пагорбі. Пів години підйому з баулом трошки змусили мене подумки поматюкатись, але краєвид був цього вартий. Між Братиславою і Віднем була суцільна велодоріжка. На обрії було видно акуратні будиночки і вітряні електростанції (знову згадалось, що це найвітреніший регіон). Ближче до вечора почав накрапати дощик, що поступово перейшов у досить таки сильну зливу. Лляло як з відра, але літо було теплим, тому їхати було досить комфортно. Невдовзі я побачив вказівник, що німецькою мовою казав, що з'їзд на Відень зліва. Потік і швидкість машин почали поступово збільшуватись, дорога розширювалась, злива посилювалась. Здавалось, що машини почали літати немов скажені. Водії почали сигналити, якись хлопець навіть визирнув у відкрите вікно і крикнув мені німеціькою, що я їду по автобану)) Стало трохи лячно. По-перше, велосипедистам суворо заборонено виїжджати на автобан, по-друге, уже починало темніти і стіною стояла досить таки сильна злива. Повернувши назад, я чимдуж поїхав по зустрічному узбіччу у напрямку розвилки. Злива все посилювалась, машини сліпили фарами і сигналили.. Загалом, за цей шматок поїздки набралися повнні штани адреналіну)) Повернувшись на нормальну дорогу, я продовжив рухатись у напрямку Відня. Дощик трохи стих, і я нарешті заїхав в місто. Уже було досить темно, Джипіес ніяк не міг знайти адресу мого друга, що мав мене хостити. На найближчій заправці я спитав у водія, як мені проїхати по вказаній адресі. Дуже пощастило, бо водій чудово розмовляв англійською і пояснив як дістатись до місця призначення. Під'їхавши до будинку мого хостера, виявилось, що в мене закінчився інтернет, але перший же зустрічний хлопчина розав мені його зі свого телефону і я зв'язався з Тюдором. Він допоміг мені занести речі і нагодував смачною вечерею.

[kalym]

Наступний день я провів У Відні. Дуже вразила місцева архітектура, колорит, вигляд місцевих жителів. Місто дуже контрастне. Коли я ввечері заїхав у міську смугу, вулиці були заповнені турками. Складалось враження, що ти прибув до якогось Стамбулу чи Анталії. Наступного дня, на вулиці зустрічалось багато австріяків, а найбільш визначні місця міста сдебільшого були преповнені туристами з Китаю. Надворі стояла неділя, по всій Австрії, у неділю майже усі крамниці були зачинені. Працбвали лише маленькі турецькі магазинчики та кафе, ціни в яких неприємно дивували. За найбільш популярне блюдо Відня, “Шніцель” просили від 17 євро! Але європейські столиці вони такі)
Запам”ятався пам”ятник воїнам-визволителям Другої Світової Війни. Тюдор показав мені найбільш визначні туристичні та нетуристичні місця. Враження залишились, загалом, позитивні. На центральній площі Museum Platz був вайфай та зручні лавочки-ліжечка, з яких було досить приємно працювати та дивитись на неспішно гуляючих місцевих жителів.