2014.08 Румунія. В гостях у Дракули

[rumoku]

Велосипедний похід Румунією
серпень, 2014
5 к.с.

Вступ

Велопохід Румунією на два з половиною тижні був перенасичений пригодами та приємними несподіванками. Маршрут був прокладений через гори Карпати з північного сходу на південний захід. Буковина, Трасильванія і навіть шматочок Валахії. За цей час група подолала 1000 кілометрів грунтових доріг та автошляхів, гірських стежок та крутих серпантинів. Кожен новий кілометр приносив нові неповторні враження від природи, погоди, людей. Проїжджаючи через маленькі самобутні поселення Трансільванії та курортні містечка ми кожного разу знайомилися з якимись особливостями життя місцевого населення.

Одна біда - хорошого магнітика підібрати дуже складно. Хіба що ви великий фанат Дракули.

[rumoku]

День 1.
м.Gura Humorului – с.Voroneț – c. Frasin – с. Vadu Negrilesei
Відстань: 43 км.
Набір вистоти: 428 м.




О 6 ранку пасажири з четвертого вагону потягу Київ-Чернівці були нахабно розбуджені гучними закликами здати постільну білизну. І це нічого, що частина учасників нашого походу навмисне не брала її, якраз з тої причини, щоб їх не турбували. Власне як день почнеш, так наступні 17 і проведеш. Навряд чи вдасться згадати хоч один день нашої подорожі коли ми вставали пізніше за сонце. Проте, завдяки ранковим підйомам була можливість долати чималу відстань та ставати на ночліг до заходу сонця. ...

Spoiler

Show

В перший день, за планом, багато крутити педалі не прийшлось. Після висадки з поїзда в м. Чернівці ми дочекались чудо-бус, що мав довезти нас до міста Gura Humorului, що вже далеко за румунським кордоном. Бус дійсно виявився чудовий. Його багажне відділення поглинуло наші 7 велосипедів в зібраному стані і при цьому залишилось напівпорожнім. Місць для сидіння було теж достатньо для комфортної ізди.
Наступна зупинка - таможня. Хоч і приїхали ми сюди рано вранці, проте вже зібралась чимала черга автівок. За 2-3 години очікування ми встигли і поспати, і пограти в “шишко-бол” (різновид футболу де в якості м’яча використовуються плоди хвойних дерев), а також послухати чимало цікавих історій від нашого водія - Василя. За час поїздки з ним вдалось навіть вивчити кілька корисних слів румунською мовою. (кому потрібен телефон перевізника до Румунії, можем порадити)
В черзі спостерігали дивну поведінку певних водіїв. Дехто незважаючи на інших об’їжджав стоячі в черзі авто, прилаштовуючись перед ними. Здавалось би нічого дивного - типові нахаби. Проте дивна реакція водіїв, яких залишили позаду, точніше відсутність будь-якої реакції: “обігнали - ну і нехай, можна і ще 20 хвилин зачекати”...
Штамп в паспорті і ми на румунщині. 30 км до Сучави пролетіли за якусь мить. Хоч і направлялись ми в курортне гірське містечко Гура-Гуморулуй, проте водій погодився заїхати в центр Південної Буковини, де можна було б повирішувати організаційні питання (поміняти гроші, купити місцеву сім карту та інше).

Рівнинний ландшафт змінювався, лісовими дорогами, що вели до гір. Ми заїхали в передгір’я Карпат. Гура-Гуморулуй виявився невеличким чистим містечком з насиченим авто трафіком. Проїхавшись місцевим парком понад річкою, ми взяли курс на древній монастир.
Мені побачити храм так і не вдалося. На передньому ободі починала “зароджуватися” тріщина, що на серйозному грунтовому спуску зробила б його не придатним для використання. Цю проблему допомогли вирішити на першому ж СТО. Господар посадив мене з нашим механіком до свого новенького Land Rover та відвіз до веломагазину, де за 10 євро вдалось придбати досить пристойне колесо. 30 хвилин на заміну під час обіду і подорож можна продовжувати.
Продовжували наш шлях ми по якісному асфальтньому шляху, що вів нас все ближче та ближче до гір. Шлях пролягав по буковинським селам. Особливої уваги привертав кожен дім, кожен двір - стільки турботи вкладено в них. Всі дома чисто окрашені та оздоблені дерев’яними візерунками, подвір’я прибрані та навіть верби понад річкою висаджені в рядок та рівненько острижені.



Ближче до вечора села закінчились і ми продовжили шлях через ліс. Тиша та свіже повітря після літнього дощу створювало відчуття гармонії та єдності з природою. І тільки завантажені лісовози нагадували про близькість цивілізації.
Знайшовши затишну полянку на березі гірської річки приховану від дороги ми влаштувалися на ночівлю. Щебетання вечірніх пташок, веселе потріскування вологих дров на багатті - буденне життя в великому місті починає забуватися.

[rumoku]

День 2.
м.н.– пер.1011 – пер.Stânișoara – с.Borca – оз.Bicaz – с.Bistricioara
Відстань: 77 км.
Набір висоти: 1214 м.

Ранковий підйом, смачний сніданок, швидкий збір та дорога на перевал. Саме таким реченням можна описувати майже всі наступні дні. Але кожен з них мав певну особливість, якусь неповторну родзинку.
В цей день дорога вела не просто в гору, а ще й шлях проходив безпосередньо по струмку. Проте, це нікого не спинило, і перемагаючи слизьке каміння та водяні потоки ми підіймалися все вище та вище. А навколо розкинулась типова карпатська флора. Так і очікуєш що з поза дерева ліниво вийде медвідь, проте крім кількох білок, нікого серйознішого ми не спостерігали.

Spoiler

Show

В цих місцях можна зустріти немало туристів зі всіх куточків Європи. На підйомі нас обігнала група джиперів з французським, швейцарськими та датськими номерами.
На перевалі Станішоара (Stânișoara), куди слідували всі ці туристи, знаходиться пам’ятний знак з табличкою, що встановлена в честь Карла 1-го Великого. Проте це не той що захопив половину Європи і створив Франкську імперію. Був інший - Carol 1 of Romania (1839-1914), що також щось захоплював і об’єднував. Власне табличка про те, що він побудував цю дорогу через гори, приєднавши якесь графство до Румунії.

Скориставшись плодами його праці ми спустилися до поселення Борка, що знаходиться на березі живописного озера-водосховища Біказ з чудернацьким мостом. Об’їхавши його кругом ми опинились на території національного парку Винеторі-Нямц з повіту Нямц. Не можна сказати, що кругом не дбають про природу і тільки в заповідниках рослинний рай. Проте кількість забороняючих табличок просто зашкалює - туди не ходи, там не сиди, того не роби.


Частково порушивши одну із таких заборон, ми розмістили свій табір на околиці заповідника не підіймати зайвого шуму, не розпалюючи багаття та намагаючись не нищити заповідні бур’яни.

[rumoku]

День 3.
вело: м.н.– пер. 1247 – ущ. Bicazului – оз. Roșu – пер. Pângăraţi (1256)
піше: пер. 1247 – хр. Ceahlău – в. Toaca (1901) – пер. 1247
Відстань: 51 км + 12 км(піше)
Набір висоти: 1127 м + 1025 м(піше)

Проїхавши до початку пішохідного маршруту, велосипеди були скуті та залишені з черговим, а ми рушили досліджувати вершини. Через ліс по маркованій тропі, шлях привів на гірський хребет. Скелясті виступи, що відкрились з вершини, - зовсім не типові для Українських Карпат. Комусь вони нагадували Кримські гори, комусь Кавказ. Тропа траверсує один схил і веде на хребет - зліва глибока прірва, справа скелястий схил. Дух захоплює. З хребта відкриваються чудові види на околишні поселення та сусідні гори. Підкріпившись, ми рушаємо на найвищу на сьогодні вершину Тоака 1901 м. звідки повинен відкритися вид на вчорашнє озеро. Погода була сонячна, небо ясне і насолоджуватися краєвидами можна було до нескінченності.

Spoiler

Show

Гуляючи по хребту зустрічалося немало місцевих та іноземних туристів, а то навіть ціла банда - чоловік 30 затягували якісь румунські пісні, при цьому пересуваючись в темпі вальса.


Нескінченні красоти оточували зі всіх сторін.




Наступним цікавим чек-поінтом варто зазначити дорогу через ущелину. Таких ущелин не зустрінеш в українських Карпатах чи Кримських горах. Ідеальний асфальт серпантином пробивався між нависаючими скелями, вів на перевал. Це місце користується великою популярністю серед місцевих туристів. Автомобілі рухаються повільно, а пасажири з широко розкритими ротами та ввімкненими на запис відео “мильницями” спостерігають зловісну красу.

Природні красоти були рівномірно розбавлені сувенірними лавками та кіосками з місцевами наїдками. Спокусившись на яскраву вивіску та солодковатий запах свіжої випічки ми стали свідками приготування кюртош-калачів на відкритому вогні. А на смак вони виявились навіть кращі чим на вигляд. Після такої кількості швидких калорій в гору їхалось значно веселіше.

На перевалі, було людно. Вже вечоріло, проте все ще продавали мід та супутні товари, а поряд метушилися цигани з кіньми та старими автівками. Тут згадалась історія про один із бізнесів даного племені - виробництво штучного меду із цукру. Його візуально важко відрізнити від натурального, проте якість його зовсім не та.
Навколо висіло немало попереджувальних табличок з малюнками диких звірів. Проте проігнорувавши застереження про близькість медведів, ми звернули з траси та на безлюдному хребті влаштувались на ночівлю.

[rumoku]

День 4.
м.н.– хр. Hăşmaşul Mare (1792) – пер. Tarcău (1297)
Відстань: 28,3 км
Набір висоти: 1250 м

Трохи далі на цьому ж хребті знаходилась невеличка ферма. Заїхавши до них в гості, ми поповнили запаси місцевого сиру-бринзи, а також спробували щось на зразок простокваші. Забігаючи наперед, зазначу, що як на мене, це була найкраща бринза, що ми їли за час походу.
Весь день сьогодні шлях пролягав по хребту. Неосяжні полонини змінювалися крутими підйомами та кам’яними спусками. Отари овець чітко розподіливши територію випасаються на цих плодючих землях. Безпринципна та дуже пильна хвостата охорона не дає випадковим людям чи звірям пройти незаміченим, відразу зустрічаючи гучним лаєм. І тільки доброзичливі пастухи, раді прохожим, що здатні розбавити їх одинокість.

Spoiler

Show

Неможливо було пройти мимо крутих обривів Hăşmaşul Mare. Пологий підйом враз закінчувався стрімким урвищем, що переходить в нові гряди гір.

Забороняючі та попереджуючі таблички інформують про наближення до туристичних місць. Малюнки про заборону на розкладання багать, витоптування трав, смітіння та інше супроводжуються вилкою штрафів від 100 до 3000 лей (десь 800 доларів за багаття - це таки не мало).
Пробравшись через хащі, опиняємося на території кемпінгу, що зі всіх сторін оточений високими скелями. Чимало піших туристів вибрались помилуватися красотами. Адже є чим. За базових альпіністських навичок можна вибратися на найвищу із прилеглих скель, звідки відкривається вид на навколишні гори, хребти, полонини, рівнини та села.

Продовжуючи шлях ми піднімаємось по гірській тропі на наступний перевал. Пійдйом через каміння та коріння дерев дається нам не легко. На відміну від отари овець, що в супроводі пастуха, легко обганяє нас на безпечній відстані.



Нескінченний хребет врешті решт закінчується і крутий спуск веде в село.

Дорога, по якій ми спускалась, була розділена на сектори. Кожен з них закривається дерев’яними воротами, біля яких приходилось зупинятись. Це зроблено для того, щоб отара не розбіглась по горам, а випасалась в межах виділеної території.

Опинившись на околиці ми знайшли приємну галявину де і розмістились на ночівлю.

[rumoku]

День 5.
м.н.– пер. Ghimeş – м. Miercurea Ciuc – с. Sânmartin
Відстань: 76 км
Набір висоти: 875 м

Для різномаїття, треба було поїздити і по цивілізованим місцям. Серед гір та лісів невеликі поселення відбили собі трішки території. Десь будівлі були зовсім нові, десь досить старовинні.



В одному з сіл зустрілися красиві старовинні кам’яні споруди початку 20 ст. Проте в цей раз суворо дотримуючись застережень обійшлися без фото. Наразі в цих будівлях розміщені військові частини, так що присвятити день спілкуванню з жандармерією у нас не було бажання.

Spoiler

Show

За день проминули чимало сіл з більш ніж дивними назвами, прочитати які з першого разу майже не реально, а запам’ятати тим паче. Це межигір’я є серце Трансильванії з багатовіковою історією. Так склалося, що впродовж багатьох віків на цій території мешкали угорці вперемішку з іншими племенами. Власне в повітах, де їх більше 20% від чисельності населення - угорська мова є офіційною. Відповідно і назви зустрічаються їхні.


Гірська місцевість цінна природними багатствами. Десь в районі містечка Miercurea Ciuc знаходяться джерела смачнючих мінеральних вод. Вода була надзвичайно смачною. Крім того в спеціально облаштованому місті можна прийняти ванну в цих водах, що в жаркий день дає неймовірну легкість.

Храми. Нам і до цього зустрічалось чимало нових та не дуже церков. На заселених територіях їх щільність значно збільшується. В один із соборів ми вирішили зазирнути. З архітектурної точки зору важко сказати, що це православний храм. Але це ймовірно так, адже майже 90 відсотків населення православні.

Ночувати в цивілізації у нас зовсім не було бажання. Тому звернувши на другорядну вулицю в одному з сіл ми повернули в гори. І тут випасають чимало стад та отар домашніх тварин. Об’їхавши їх ми вибрались вже на залишену полонину і влаштувалися на нічліг. А в цей час за сусідньою горою почало заходити сонце, а десь внизу під блеяння та лай пастухи направляли отару до загону.

[rumoku]

День 6.
м.н.– пер. Nyergestető – оз. Sf.Ana (рад.) – с. Bixad – c. Zălan
радіалка: Vallató fürdő – оз. Sf.Ana – Tinovul Mohos – Vallató fürdő
Відстань: 24 км + 21 км
Набір висоти: 1164 м + 488 м

З полонини починалася дорога по хребту. Пара осликів здивовано та з цікавістю дивилася на залізних коней, що повільно рухались мимо їх пасовиська.
Спустившись з хребта, ми натрапили на чергове джерело мінеральної води. Проте тут ажіотажу особливого не було. Та й не дивно. Запах тухлих яєць успішно відганяв бажаючих поласувати мінералами.

Spoiler

Show

Проїхавши далі ми натрапили на пам’ятник угорським воїнам, що мужньо боролись за різні речі в різні часи. В тому числі звільнення від османського іга і таке інше. Місце досить оригінальне і більше нагадувало якесь містично-язичницьке капище.

Поля, лука, палюче сонце, лай собак і знову ослики. Проте на цій полонині нас зустріли набагато привітніше. Спроба придбати сир у пастухів, перетворилася в ланч. Тяжка праця та жахливі умови проживання не позбавили їх людяності, ба навіть навпаки. Вони з радістю готові були ділитися тим що мають, незважаючи на всі тяготи. І при цьому категорично відмовилися брати платню. Щасливі люди.

Мінеральні джерела №3. Попереду нас чекали такі жадані купальні в мінеральних ваннах. Тому особливо ніде не затримуючись, ми рухались вперед. То вгору, то вниз через лісові дороги та бездоріжжя ми слідували свої цілі. Ванни нас не розчарували. Спеціально облаштовані місця для відпочинку вже були окуповані місцевими пенсіонерами, що приїхали сюди хто на чому - машинах, квадроциклах, фірах.
Спроба найти спільну мову не дала великих успіхів. Їх німецький був значно кращий, за наш румунський, але не співпадав з нашим англійським. Тому обмежившись політичними темами: “Україна гуд, Єуроп гуд, Росія, Путін не гуд”, ми розійшлися в своїх справах. Крім ванн, осторонь стояла непримітна альтанка напів-підвального типу. Всередині було джерело з якого піднімались гази та накопичувались в приміщенні. Ми туди заходити не ризикнули, проте деякі відпочиваючі кілька раз спускались для того щоб пройти дихальні процедури.

Неподалік, оточене зі всіх сторін високими смереками та горами сховалося озеро Sf. Ana. Залишивши речі та кількох відпочиваючих, ми рушили в радіалку до нього. Бетонна дорога нас вела на перевал, що відмежовував озеро від зовнішнього світу. Без завантажених велосипедів їхалось легко та швидко і навіть вдалось обігнати кількох велосипедистів, що рухались в нашому напрямку. Озеро чимусь нагадало Синевір, принаймні кількість туристів такаж, а то навіть і більша. Правда тут відпочиваючим дозволяють купатися та плавати на лодках по ньому. Чим і ми скористались.
10 км спуску і ми повернулись до залишеної групи.
На ночівлю ставати було рано і ми поїхали через Трансільвансько-угорські поселення з привабливими домівками далі на південь. Десь між цими селами ми і влаштувалися на ночліг. Попереду нас чекав Брашов (Кронштадт) - одне з найбільших та древніших міст Румунії. Проте це буде завтра.

[rumoku]

День 7
м.н.– м. Sfântu Gheorghe – с. Prejmer – c. Hărman – м. Braşov
Відстань: 55 км
Набір висоти: 235 м

Земля трансильванських саксів - етнічних німців, що зі своїх рідних земель виїхали в 12 столітті та оселилися в Румунії. За час свого перебування вони немало зробили для своєї нової Батьківщини. В комуні Прежмер, знаходиться один із результатів їх роботи - фортифікаційна церква. Жилі та службові приміщення розміщуються прямо в оборонних стінах, .ніби утворюючи соти. Побігавши по всім цим коморкам (а по іншому такі маленькі кімнати складно назвати) можна відправлятися в Брашов.

Spoiler

Show

Брашов або можна сказати Орашул-Сталін, якби ми жили в 50х-60х роках 20 століття. Історичну частину міста з трьох боків оточують високі гори вкриті лісом. На одній з них зараз можна розгледіти напис BRASOV в голівуд стилі. Проте ще 60 років тому там бів інший напис. Завдяки різним сортам дерев можна було чітко розгледіти ім’я Сталін. Брашову справді повезло, виграти в конкурсі серед інших румунських міст, і отримати заповітну назву.
Історичний центр не такий великий, тому спершу ми поселилися в хостел. Залишили речі та велосипеди, а самі пішли досліджувати місто. О 6й вечора на балкон ратуші виходить група середньовічних музик і сповіщає про час. Здається в вихідний день вони цю вправу повторюють 3 рази на день.
Доєднавшись до групи “Free walking tours” ми послухали цікаву екскурсію про історію і сьогодення міста. В тому числі пройшлись по самій вузькій вуличці східної Європи (протиснутись змогли всі), вийшли через вхідну браму та піднялись до Чорної вежі. Крім того послухали історію про хлопчика-робочого, що залишився увіковічений на фасаді собору та багато іншого. Після прогулянки відправилися до автентичного кафе, де можна було поспілкуватися з іншими туристами. В тому числі велосипедистом швейцарцем, що взяв річну відпустку і зараз їде до Владивостоку. Нараз він застряв в Румунії, оскільки змушений був відправити свій паспорт додому для отримання візи в Росію.

[rumoku]

День 8.
м.н.– м. Braşov – с. Azuga – м. Bușteni – м. Sinaia
Відстань: 65,5 км
Набір висоти: 1282 м.

Намагаючись нікого не розбудити, частина групи піднялась дуже рано і зайнялась приготуванням святкового торта. В цей день у організатора день народження. Калорійний торт забезпечив нас енергією на половину дня.

Spoiler

Show

Після Брашова ми відправились на південь до гірського містечка Сіная відомим свої гірськолижним курортом. Проте більш цікавішим об’єктом можна назвати літню резиденцію Кароля першого - замок Пелеш. Палац випромінює заможність та шик. Біля головного входу гостей зустрічає сам король закутаний в металеві обладунки. Саме з нього починається парковий ансамбль - прикрашені русалками фонтани та сходи зі львами на сторожі, скульптури жителів цього маєтку навіть урни заслуговують особливої уваги.







Ще певний час покатавшись курортними містечками, та обганяючи автомобільні затори ми виїхали на серпантинну дорогу, що вела до верхньої точки курорту. Знайшовши більш-меньш рівну площадку між обривами, можна було влаштуватися на ночівлю.

[rumoku]

День 9.

м.н.– пер. Saua Dichiului (1595) – ущ. Zănoagei (рад.)
піше: Zănoagа – ущ. Zănoagei – Zănoagа
Відстань: 9,6 + 6,5 (піше)
Набір висоти: 350 м + 200 (піше)



Іонут прокинувся рано. Він вже давно звик підніматися рано вранці і навіть будильник не потрібен. Ранок починається з фізичних вправ. Дощ завадив відправитися на ранкову пробіжку, і він змушений обмежетись in-door тренуванням. Треба тримати себе в формі адже в нього небезпечна та важлива робота, де від його вмінь та фізичних навичок може залежати життя та здоров'я інших.

Spoiler

Show

Він роки витратив на навчання і отримав омріяну роботу - гірського рятувальника - "жандармерія монтана". Наразі він на чергуванні на базі в горах Бучедж і в нього безліч обов'язків. Це нова база зі всіма зручностями, що побудована всього 2 роки назад. Це дуже важлива точка. Вони відповідальні за цілий гірський масив адже найближчі колеги знаходяться лише на гірськолижному курорті під Брашовом. Сьогодні неділя і туристи, яких чимало в горах, будуть повертатися з гір. Треба бути готовим до ексцесів та забезпечити їх безпеку. А в обід приїде полковник з ревізією, і необхідно привести базу в порядок. Крім того ввечері буде святкування дня народження одного з друзів жандармів, тож треба замаринувати м'ясо на шашлик. А ще через тиждень закінчується його зміна і він з молодою дружиною відправиться на Чорне море. Все вже сплановано, проте важливо продумати всі дрібниці. Як то річниця їхнього весілля. Подарунок, який обрати подарунок.
Старший колега дав йому кілька доручень, так що він навіть не помітив як промайнуло половина дня. Несподівано на ганку почувся якийсь шум. Його товариш намагався щось комусь пояснити і кликав його на допомогу. Побачене викликало неабияке здивування. Біля будинку під стріхою від дощу сховалось 5 промокших велосипедистів, в тому числі дівчина, які абсолютно ні слова не розуміли румунською. Колега жестами запрошує їх до прихожої. Нічого мокнути під дощем. Тим часом підїжджають ще 2 велосипедиста. Скільки ж їх!
Здається вони розмовляють російською. О, дехто з них знає англійську - це вже хоч щось. Іонут хоч і не дуже старанно вивчав англійську в школі, проте він дивився чимало фільми англійською і більш меньш може спілкуватися. Треба дізнатися хто вони, звідки і куди слідують...
Працівники жандармерії виявилися доволі доброзичливими людьми - виділили нам кімнату, де можна було змінити мокрий одяг і посушитися, а також пригостили чаєм.
Після розповіді про те, що їдемо ми з Сігішоара і прямуєм через перевал в Бран вони серйозно задумалися і відправилися радитися по телефону з начальством.
Через хвилину послідував однозначний висновок - дощ, небезпечно, перевал закритий. Вам туди не можна. Об'їжджайте через Брашов. Шок. Будь які переконання марні. Проте нас не підганяли - можете почекати поки скінчиться дощ. Поки ми грілись і обдумували шляхи відходу, на порозі з'явився полковник. Жандарми заметушилися, чітко виконуючи всі його вказівки. Почувши незвичайну історію про спасенних від дощу українських велосипедистів, він виділив час на спілкування з нами.
Йому наше бажання продовжити шлях через перевал не здалось чимось не реальним і він дав добро на рух в запланованому напрямку. Єдине, просив перечекати дощ і дозволив знаходитися на базі скільки потрібно. А Іонату та його колегам дав вказівку взяти у нас інтерв'ю та підготувати звіт.
Скориставшись гостинністю сповна, ми вирішили під вечір не йти на перевал так як його стан після дощу не був відомий. Жандарми запропонували натомість сходити на екскурсію до водопадів. Двох годинна прогулянка по ущелині по свіжому після дощу лісі справила позитивне враження на всіх.





На ночівлю ми також залишилися в жандармерії і тільки наступного ранку відправилися на перевал...
А через кілька днів на сайті romaniatv з'явилася невелика замітка, що дуже нас повеселила. Орієнтовний переклад: "7 туристів з України, що заблукали на гірській стежці в горах Бучедж, були врятовані патрулем жандармерія монтана. Сьогодні, 17 серпня, під час патрулювання одного з пішохідних маршрутів, екіпаж натрапив на фізично виснажених туристів, що заблукали. Вони намагалися досягти міста Бран через одну з гірських троп, проте через незнання місцевості, низьку температуру та дощ їм прийшлось звернутися до рятувальників. Наразі, після проведення рятувальної операції, вони знаходяться в безпеці. Їм надано теплі ковдри та чай для обігріву..."

[rumoku]

День 10.

м.н.– пер.Şaua Strunga (1909)–с.Bran–м.Zărnești–ущ.Zărneştiului
Відстань: 52,8 км
Набір висоти: 1400 м

Погода радикально перемінилась в кращу сторону. Від вчорашнього дощу залишився тільки спогад та подекуди калюжі на дорозі. Можна сміливо вирушати на перевал. Дорога проходить по поряд з мальовничим озером в оточенні високих скель.

Spoiler

Show

Три барбоси, що до цього охороняли жандармерію довго не вагаючись вирішили податися в путь з нами. І тільки під самим перевалом, місцева зграя змогла їх залякати і змусити залишити нас на одинці. Підйом на перевал починався з поляни заставленої кемпінгами та будиночками для відпочинку. Над дорогою висіла табличка про змагання з гірського велоспорту (mountain bike & downhill).
Північно-східна сторона, з якої ми підіймались була доволі пологою з пасовиськами та фермами. В деяких місцях тропа була цілком і повністю замінована продуктами життєдіяльності мешканців ферм. А після дощу - це було суцільне місиво.
Майже під перевалом ми зустріли туриста-спортсмена, що тренується з шоколадним батончиком в кишені, бігаючи через перевал з одного поселення в інше. Він собі не відмовив в задоволенні повідомити нас, що скеля, яку ми бачимо попереду не є перевалом, а нам ще іти та іти.

Врешті решт тропа вивела нас між двома нависаючими скелями на висоту в 1903м. Тут було вітряно і красиво. В дощ, за великої хмарності, навряд чи вдалось розгледіти всі ті дрібнички навколо. Почуття свободи та всесильності захлинає.

Дорога на спуск йшла траверсом навколо гори. Величезні каміння на тропі та обрив зліва змушували сконцентрувати всі сили, щоб їхати по ній. Ідеальне місце для даунхіла та в’ючних тварин.



Натрудившись на кам’яному з грунтовим та трав’яним спусках ми опинились в невеличкому поселенні на більш-меньш нормальній дорозі та взяли курс на Бран. Треба ж врешті решт познайомитися з паном Дракулою або принаймні його основною домівкою.

Замок Дракули зловісно нависав зі скелі поблискуючи червоною черепицею. Відразу взяти штурмом цю неприступну будівлю не вдалось, оскільки він вже знаходився в облозі. Сотні бажаючих потрапити в замок зайняли всі підходи до нього. Згадавши розповіді Кармен про замок (навколо все присвячене Дракулі - магнітики, сувеніри, стилізація кафе та інше, а всередині кілька кімнат про побут та військову справу середньовічної Румунії), вирішили його відвідання недоцільним і обмежились прогулянкою навколо.
На цій радісній ноті Сергій покинув нас, відправившись досліджувати столицю Румунії.
А ми відправились шукати собі місце для ночівлі. Ближче до вечора опинилися в ущелині Zărneştiului. На високих скелях тренуються скалолази та альпіністи. Не знаходивши достойної поляни, приходилось рухатися все далі та далі. Поки не виїхали з ущелини та опинились на обширній галявині з місцями для багать та язичицькими ідолами. Вибравши собі місце порівніше та ідола помиліше розбили табір та влаштувались на ночівлю. Після насиченого дня під виття собак чи то вовків всі швидко позасинали.

[rumoku]

День 11.
м.н.–ущ. Dâmbovicioarei–м.Câmpulung–с.Domnești–ущ. Vâlsanului
Відстань: 95,7 км
Набір висоти: 1359 м

Виїзд на трасу. Скельний монастир. Мінеральні джерела. Санаторій.

Spoiler

Show

Деталі цього дня зникли в глибинах пам'яті і будуть відновлені післе форматування

[rumoku]

День 12.
м.н.– Poiana Molivis – оз. Vidraru – пер. Transfăgărăşan (2034)
Відстань: 88,6 км
Набір висоти: 1847 м



Поряд працював двигун автівки. Батько з сином замерзли в одношаровій літній палатці та й перебрались в машину аби зігрітися. Нам також було прохолодно, проте гріла думка про сьогоднішні вершини. Трансфегерашан! Високогорне шосе протяжністю 90 км, що перетинає найвищу частину південних Карпат з півночі на південь.

Spoiler

Show

Дорога побудована у військових цілях Чаушеску. Наразі танки на ній зустріти не вдасться, проте є цілі армії туристів. Нас вона також чекає.
А поки що їдем навколо чи то озера чи то болота. Попереду починаэться ферма де всіх перехожих ліниво зустрічають два ослика чомусь розвернувшись філейною частиною. Асоціативний ряд - пасовисько, ферма, вівці, молоко, бринза - дає надію придбати смачних страв. І справді, на цій фермі також вдалось придбати творог. Кожен творог (чи то бринза), що ми купували за всю подорож були чимось особливі - цей був самий самий дорогий.
А далі було штучне озеру Відрару з сто метровою дамбою та підземною електростанцією здатною виробляти до 400 ГВт електроенергії в рік. Потужний індустріальний об’єкт лаконічно співісную з рекреаційною та туристичною зоною. Туристи на автобусах привезені зі всіх усюд для того щоб покататися на корабликах по гладкому плесі водоймища, при цьому любуючись навколишніми скелями, зеленими лісами та горами Фегераш, що видніються вдалині. А на одному з нависаючих над дорогою виступів величезними буквами розміщений рекламний напис - CERESIT. Я розумію до чого він тут. Будете будувати собі сто метрову дамбу також беріть суміші цього виробника.
Проте нас більше цікавив тунель, що вів на мальовничу дорогу через ліс навколо озера. В єдності з природою ми більше двох годин крутилися покинутим та забутим шляхом в тиші та гармонії. І тільки кілька автівок ближче до кінця раптово винирнули з-за повороту.
Закінчилась дорога навколо озера - почався асфальтний шлях - підйом на Трансфагарашан. Перевал на висоті 2034 м, початок підйому трішки вище 1000 метрів. Підйом здавалось нескінчений. Справді 40 км постійного набору висоти - це більш ніж може подолати велотурист на завантаженому байку. Проте якщо перестати рухатися задцля певної цілі і спробувати насолодитися самою подорожжю то від цієї дороги можна отримати безліч задоволення. А по сторонам є на що подивитися. Швидкі струмки прокладають собі шлях серед зелених трав, перестрибуючи з каменя на камінь. Вітер носиться по каньйону, шукаючи собі шлях на простори, піднімається вгору над уступами. Десь вдалині на галявині пасеться зграя качок та гусей, але ні придивившись ближче розумієш що це отара овець.Румунія ними заполонена. Поворот за поворотом, ми опиняємося все вище та вище.

Позади залишаються туристичні бази, тимчасові кемпінги, водопади та струмки, табличка про заборону пересуватися в нічний час. Відчувається прохолода висоти. Кожного разу дух захоплює коли дивишся вниз. Ми на перевалі. Тонель, що закривається на залізні двері в зимовий період. Фото біля чистого прозорого озера, що розлилося поміж високих скель. Та обширний базар сувенірів з автопарковкою, розмістилися в оточенні скель з трьох сторін. Надійно захищені від холодних вітрів.
Спуск. Здавалось би це займає якусь мить і опинишься внизу. Зазвичай спуски, а особливо з хорошим покриттям пролітають не заміченими і залишається тільки шум в вухах та дрож в руках. Ба ні. Цей спуск ми летіли та летіли.

Швидкість варіюється від 65 на рівних участках до 5 на смертоносних віражах, що збудовані прямо над урвищами. Годину чи навіть півтори тормозні колодки працювали без відпочинку. Виток за витком. Сонце опускалось все нижче за горизонт, і ми з ним також.
Коли температура піднялась вгору, а ми опинились на рівнинній місцевості можна було зупинитися. Місце ночівлі було обрано на березі гірської річки з видом на пройдені перевали.

[rumoku]

День 13.
м.н.– с. Cârţişoara – м. Avrig – с. Sadu – с. Râu Sadului
Відстань: 66,3 км
Набір висоти: 619 м

Після насиченого тяжкими фізичними та емоційними випробуваннями дня потрібен таймаут. Без особливого перенапруження катаючись рівниною повіту Сібіу ми виїхали до невеличкого містечка Авріг, в якому правда є залізнична станція. Настав час купувати квитки додому.

Spoiler

Show

За планом нам необхідно було залізницею подолати 400 км до міста Сучава. Турбуючись про труднощі перевезення велосипедів та наслухавшись багато історій про хабарництво кондукторів в поїздах ми до останнього не знали як діяти. Проте касир запропонував варіант, що бездоганно нас влаштовував. 6 квитків та 6 багажних квитанцій для велосипедів через 20 хвилин були у нас в кишені. Кожен комплект обійшовся в 105 лей.
Поки купували квитки та виїжджали за місто, небо затягнулося темними хмарами. Десь вдалині чути грізний грім. Наввипередки ми мчались до поселення Саду, де можна було перечикати негоду, пообідавши. Перші каплі застали нас на околиці, а через хвилину почався рясний дощ, проте ми вже були під надійним навісом базарних рядів де й провели наступні 2 години.
Після обіду ми рушили подалі від цивілізації для пошуку місця ночівлі. Безліч пар очей проводжали нас із своїх домівок. Деякі мешканці Саду якраз завантажувались в грузо-пасажирські автівки та відїжджали в тому ж напрямку що й ми. З часом ми зрозуміло куди вони всі направлялись. В кількох кілометрах від села посередині лісу, бригада заробітчан збирали ягоди та гриби, сортували їх та цілими ящиками відправляли на продаж. Ми також скористалися плодами їх праці та придбали з кілограм чорних ягід за 10 лей. Які були успішно знищені під час вечерньої трапези під шум гірського потоку та тріск вологих дерев в багатті.

[rumoku]

День 14.
На узбіччі дороги виріс дім лісництва, а безпосередньо перед ним розкинулось кілька невеликих городів. Проте на них не вирощували картоплю чи то буряк, натомість вони були усіяні маленькими ялинками, що згодом будуть пересаджені в інші місця. Поки малеча підростає, важка техніка вирубує дорослі дерева, та зібравши їх докупи тягне вниз, залишаючи на дорозі дерев’яний слід.

Spoiler

Show

Дорога поволі тягнеться вверх, а сонце швидко підіймається над горизонтом. Після перевалу якість дорожнього покриття значно погіршилась, гірські потоки вперемішку з камінням зробили шлях трудно проїзним. Час від часу приходиться спішитись. Проте цікаве виявилось далі, де всі невеличкі струмочки об’єднуються в потужну ріку і несуть свої, наразі не такі бурхливі, води в долину.




Місяць до подорожі на цій території випали рясні дощі та відбувся потоп. Гірські потоки влаштували справжнє випробування опираючим їх скелям та прилягаючій дорозі. І далеко не усюди плід людських зусиль вистояв напір (нажаль тут не використовувалися суміші церезіт, тому шансів було не багато). В деяких місцях дорога просто зникла, і всю ущелину між скелями зайняла ріка. Тому приходилось спішувати, розбирати вантаж і як бурлаки тягнути велосипед через каміння по ріці намагаючись не набрати повні шкари води. Після 3-5 таких завалів ми вже наткнулись на важку техніку, що розпочала прокладати для нас дорогу від поселення, що також немало постраждало від потопу і нараз відбудовується.

Час від часу ми були змушені звертатися за допомогою до місцевого населення. Так і сьогодні зазирнули до кафе на обід. Столик на веранді прямо над гірським потоком, через який ми продирались дві години тому. Смачний суп з фрикадельками і свіжа піцца. Проте основною метою візиту насправді було підзарядити електронні гаджети, за допомогою яких ми продовжим знімати класні фотки та прокладати собі маршрут.
Ще проїхавши кілька таких невеликих сіл ми стали на ночівлю на березі чергової бурхливої річки.

[rumoku]

День 15.
м.н.– хр. Fratoşteanu Mare (2053) – Transalpina drum
Відстань: 46 км
Набір висоти: 1869 м


Після двох днів умовного відпочинку, треба було зробити щось видатне, чи принаймні значне. Попереду якраз розкинувся гірський масив Фратоштяни з найвищою точкою маршруту - 2053м.

Spoiler

Show

Проте добратися туди було зовсім не просто. Спочатку на заваді ставали мальвоничі краєвиди, що приковували увагу фоторепортерів до себе, а далі стали все частіше зустрічатися не обібрані кущі чорних ягід. А на хребті так просто такі безкраї поля. Чорничний рай. Тільки після досягнення межі насищення можна було продовжувати шлях. Кам’яний напис на горі Fratoşteanu наближався, холодний вітер посилювався, а зловісні хмари насувалися. Проте це не зупинило нас від повноцінної фотосесії з прапором України на вершині зі всіх сторін. Друга сторона гори - по який починався спуск була ще мальовничішою чим підйом. Озеро, поселення вдалині, та хмара, що повільно переповзає через хребет, а із за неї виглядає сонечко, даючи надію на тепло та хорошу погоду.
Двоє випадкових велосипедисти забрели на хребет на орендованому транспорті, трішки заблукали та вирішили з нами спускатися до низу. Група джиперів прокладає собі шлях до вершини.
Далі натикаємось на поціновувачів грибів та ягід. Тут уже зібралась компанія серйозніша. У них свій табір на хребті, де вони живуть, готуюсь їжу, сплять, виховують дітей та збирають ягоди та чорниці. Табір розміщався прямо таки на дорозі і було трішки моторошно ловити десятки поглядів на собі. Дядько з заносить догори величезну сокиру і з тріском розколює дрова. В руках молодої жінки блиснув ніж, яким вона вправно очищує гриби. Отже усмішка на устах і потенційну небезпеку подолано.
Траверсувавши хребет, ми опиняємось в кількохсот метрах від вершини нової і самої високогорної асфальтної траси Румунії - Трансальпіна. Перевал знаходиться на висоті 2145м. Проте ми мчимося вниз. Причому мчимося досить швидко. Затяжні рівні участки без поворотів дають можливість набрати максимальну швидкість за похід - 77км на годину.
Пролетівши серпантинні спуски, ми опиняємось на рівнинній дорозі, з однієї сторони оточену річкою, а з іншої лісом з купою забороняючих табличок. Випробовувати долю, порушуючи заборони, в один з останніх днів не було бажання, тому швидко в брід подолавши річку ми опинились на галявині закритій від сторонніх очей.

[rumoku]

День 16.
м.н.– пер. Tartarau – оз. Oaşa – с. Şugag – с. Căpâlna – м. Sebeș
Відстань: 105,1 км
Набір висоти: 765 м
Все ж таки наприкінці походу дощ нам вирішив подошкуляти.

Spoiler

Show

Першу половину дня приходилось їхати по величезним калюжам. Але цього було мало. В той час коли ми намотували коло понад озером Оаша хмари почали скупчуватися і згодом почався проливний дощ. Проте ніхто особливо не скаржився і ми понеслися на північ в Себеш де було сухіше і тепліше. Без зупинки пролетівши монастир, заглянувши на перекриту дамбу ми неслися вниз до Себешу.
Недільний вечір, в Україні День незалежності, румунські туристи на автівках обганяючи велосипедистів, повертаються додому. Дотримуючись чіткого плану ми закупили продукти в місті для святкування державного свята і поїхали шукати місце ночівлі. Це був найтриваліший пошук ночівлі. Вже почало темніти, а ми мимо військової бази, через якісь поля впираємося в автостраду переїхати яку немає можливості. Патрульний автомобіль “безпеки” відправляє нас на роз’їзд в 3-5 км. Проте не добравшись до роз’їзду ми знаходим перехід під мостом і успішно підїжджаємо до галявини для ночівлі серед верб над рікою.

[rumoku]

День 17.
м.н. – м. Alba Iulia
Відстань: 21,4 км
Набір висоти: 122 м

Попереду залишається 12 км траси, а далі цивільний відпочинок серед людей. Можна і помитися в річці. Поки думали гадали, десь вище по течії відкрили дамбу і вода піднялася сантиметрів на 40 перетворивши рівнинну річечку в бурхливий потік, що змиває все на своєму шляху.

Spoiler

Show

Альба-Юлія. Древнє містечко (60 тис. жителів) на берегах річки Муреш. Крім жд станції, заради якої ми приїхали сюди, в місті збереглось безліч памяток архітектури. Обширну територію в центрі міста займає фортеця-цитадель. Обійти її навколо займає більше ніж годину часу. А в середині межують пам’ятники різних епох - римська католицька церква 13 ст. стоїть поряд з православним собором початку 20 ст. Вали, фортицікаційні ворота, захисні споруди, палац та безліч давньоримських руїн розмістилися в межах цитаделі. Крім того тут є бібліотека, кілька інститутів та навіть жилі квартали.
Окунувшись в атмосферу давньо-римського міста як істинні патриції ми гуляли по вузьким вуличкам та обговорювали вічні питання буття. Проте буденне нагадало про себе вурчанням в животах і потрібно було шукати харчевню. Поряд з цитаделлю знаходиться бульвар Трансильваниї - центральна прогулочна вулиця міста. Безліч кав’ярень, кафе, піцерій та ресторанів розкинулись по обидва боки бульвару. Калін (друг Кармен з free brashov tours) порадив завітати до Blue Hours. Власне там ми і пообідали.
Вокзал. Потяг. Потяг нас цілком розчарував. 105 лей (десь 400 гривень) за дорогу в 400 км чимала ціна, але за ці гроші отримуєш тільки квиток другого класу. Ззовні дуже сучасний та красивий вагон всередині виявляється не надто комфортним. По-перше велосипеди розмістити немає де, так як майже всі місця були зайняті пасажирами. Прийшлось залишати в тамбурі і на кожній зупинці слідкувати, щоб їх не винесли. По-друге, автоматичні двері в тамбур інколи “глючили” і серед ночі самовільно відчинялися і зачинялися, спричиняючи протяг. Крім того в туалеті через неправильне користування чи то недолік конструкції утворився потоп - басейн в умивальнику - звідки вода вихлюпувалась на підлогу і навіть в коридор.
Довгоочікувана зупинка на станції Сучава, припинила всі страждання. Правда двері на перон не хотіли відчинятися і прийшлось вивантажувати велосипеди через протилежні, прямо таки на сусідню колію. А потім знову зававнтажувати, коли прибіг кондуктор і вручну відчинив правильні двері.

[rumoku]

День 18.



В Сучаву потяг прибув в 5 ранку. Ми вирішили виправити негативний досвід використання румунських залізних доріг. З цієї станції за годину відправляється дизель до станції Дорнешті, що знаходиться всього в 15 км. від кордону.

Spoiler

Show

Дизелем виявився невеличкий вагончик десь так років 70-х в якому було виключено світло. Отримавши дозвіл на погрузку у кондуктора ми завантажили себе та багаж, при цьому занявши половину поїзда-вагона. Інші пасажири скромно розміщались на залишених місцях. Шумно застукавши колесами та випустивши клуб диму, наш потяг відправився в путь.
Знаючи типове відношення до велосипедистів провідників в наших потягах чи дачників в електропоїздах, та враховуючи труднощі з якими ми зіштовхнулись при пересуванні залізними дорогами можна було очікувати чимало витрачених нервів. Проте не тут то було. Абсолютно всі - і пасажири, і кондуктора намагалися нам допомагати. Хтось допоміг занести багаж в потяг, хтось закинути сумку на верхню полицю, хтось порадив де поставити велосипеди. Решта ні разу не поскаржилась на незручності коли їм приходилось згадувати уроки гімнастики проходячи поряд з нашими місцями. Соромно, проте діватись нікуди - ми та велосипеди їхали абсолютно законно, кожен із своїм квитком.
В 7 годин ранку ми були в Дорнешті. Вивантажились, зібрали велосипеди, під пильним наглядом половини персоналу станції і рушили в кафе снідати.
15 км ранкових, вільних від машин, доріг і ми на кордоні Румунія-Україна. Таможня пішими чином проходиться менш ніж за 10 хвилин. Штамп в паспорті і побажання удачі від офіцера - ми на рідній землі. Час до обіду зайняла дорога до Чернівців де і закінчилися пригоди.
The trip is over.

[rumoku]

Заключна частина.


Учасники:
Сахно Андрій Валентинович Керівник, штурман
Бауліна Каріна Олександрівна Зав. харчуванням
Глушак Володимир Володимирович Фотограф, літописець
Гнускін Сергій Олександрович Зав. спорядженням
Зарицький Микола Олексійович Фінансист, лінгвист
Мар’янчук Яна Миколаївна Медик, фотограф
Щербатій Олександр Михайлович Механік

Фінансовий звіт: 250 euro з людини.
Основні статті витрат: харчування (закупка продуктів + 3-4 відвідані кафе), квитки на потяги та бус.

Технічний звіт:

Довжина активної частини маршруту: …………………………. 1024,82 км

Spoiler

Show

з них:
- дороги з асфальтовим покриттям ……………………………... 628,05 км
- дороги з покриттям бетонними плитами ……………………... 28,30 км
- дороги без покриття ……………………………………………... 337,61 км
- радіальні виходи та виїзди, в т.ч.:
- пішохідні виходи …………………………………………..... 9,4 км (факт. 18,8)
- велосипедні виїзди ……………………………………..…… 21,46 км
у тому числі:
- кам’янисті гірські дороги ………………………………...... 174,53 км
- крупнокам’янисті гірські дороги ………...……………….. 4,15 км
- щебеневі дороги ………………………………………….….. 33,89 км
- гравійні дороги ……………………………………………… 81,05 км
- лісові та лісовозні грунтові дороги ….………………….… 4,26 км
- грунтові дороги, зарослі травою …………..……………… 17,48 км
- польові грунтові дороги ………..………………………….. 7,41 км
- гірські пішохідні тропи ……………….…………………… 13,98 км
- без тропи (повна відсутність тропи чи розмиття доріг) ….. 0,86 км

Чистий ходовий час (без рад. виходів) …………………..…….…. 78 год. 49 хв.
Середня швидкість руху ………………………………………………….… 12,61 км/ч
Тривалість активної частини: …………………………………………… 17 днів
Загальний набір висоти (без рад. виходів) ………….…….….. 17 162 м

Карта маршруту:
Пройдено без суттєвих змін

Зведений графік набору висот за 17 днів на 1000 км:


Більше деталей по технічному звіту можна буде отримати у організатора після захисту похода в МКК.

Посилання на фотоальбоми:
https://plus.google.com/photos/+Vladimi ... 6124346993
https://plus.google.com/u/0/photos/1004 ... 9863870705