"Я шел по дороге...
Осенним днем мои ноги стонали...
Я одолел крутой подъем,
Это было ненастно..."
Чиж (С)
Хм...а цього року якось так відбувається, що від походу до походу стає все "цікавіше і цікавіше"
Як вже і писал я в минулому звіті про Карпати, вирішив поїхати туди ще разочок (до речі, знов не останній в цьому році
). Тим більш, що Андрій addonis зателефонував і запропонував мені варіант без наметів (давно вже хотілося поїхати "подрайвувати"). Сказано - зроблено, білети я купив і заспокоївся. Тим більш що з одного боку, навалилася якась велика купа буденних нудних справ і часу нормально вникнути в деталі походу не було зовсім, а з іншої - організація від Андрія вже наче трейдмарк і можна сильно не заморочуватися.
От приблизно з такими думками і розпочався день виїзду.
З'явилася одна деталь: Андрій addonis не їде через хворобу. Дуже шкода (а по факту закінчення походу ще більше
). Всіх інших я мав побачити вперше.Потяг був такий, що неможливо встигнути спочатку додому, а потім на вокзал. Треба відпрошуватися на половину дня, а я, чесно кажучи, використав свій ліміт ще, мабуть, у травні. Тож 05/08/2016 відбулася перша в моєму житті, урочиста поїздка БАЙК ТУ ВОРК!!!!
Ну і як "на замовлення", за 10 хвилин до виходу трапилася якась фігня важлива і термінова, а я ще навіть не повечеряв, а без вечері я в потяг точно не хотів (і я ще це доведу пізніше)! Однією рукою набираючи номери телефонів та емейли, а іншою працюючи виделкою, мені таки вдалося за 5-6 хвилин зробити неможливе і втекти майже вчасно.
Про потяг розповідати особливо немає чого, все більш-менш стандартно для нормальної туристичної групи: познайомилися, окупували купе і пили пиво.
Приколов туалет - мабуть на цьому напрямку таки тибрять йоршікі
Сорі, не міг не викласти ))
Декілька годин на верхній боковині і ось ми у Славському!
Маленький перекус, очікування останнього учасника і ось ми вже на дорозі.
Карпати зустрічали нас приємною прохолодою та туманом над горами
Потроху-потроху і залишаємо асфальт
До речі, про трек.
На перший день було 3 варіанта.
Стандарт
особливості: два перевали
Лайт (по часовій) і матрас (проти часової)
Лайтовий трек - це більш плавний набір але постійно вверх,
Матрасний - до підйомників "Захар Беркут" та потім по хребту.
Автор маршрутів м'яко (занадто
) натякав на лайтовий маршрут.Можливо, якби ми дісталися умовної "дісіжион поінт" пізніше, або якби погода нам якийсь сигнал подала, то ми б і обрали простіший варіант.
Але сонечко було таке лагідне і тепле, а ми були такі свіжі і повні надій, що обрали стандарт і навіть скептики не дуже проти були.
Ще одна не дуже приємна особливість даного треку - мало джерел по дорозі, тому воду можна набирати у селах, яких теж не так вже і багато.
"Є складні ділянки, але трек в цілому проїзний"
(с)
Перший підйом якби натякав що не варто
Але ж відвага, йопт!
Тим більш, що краєвиди з висоти вражали!
...рівно до того моменту як ми зайшли в ліс...
Не буду мабуть коментувати - все і так видно буде по фоткам.
Скажу єдине, що такого було - 4-5 км:
Вротмнєкєди, це реально було трешово!
Ще й у веловзутті яке не ахти коли пхаєшся по камінню вгору!
Добре що хоч вершина порадувала нас прохолодою та афіною
Нарешті почався довгоочікуваний спуск
але він досить швидко почав становитися трешовим
..поки взагалі не став не тощо непроїзним, а навіть непрохідним!
#на_треку
В якійсь момент тропа взагалі загубилася і довелося топати прямо по річці
Довго-коротко, але нарешті ми вийшли до якогось хутора і зустріли чоловіка, який напоїв нас водою, чаєм та підгодував печивом та медом.
Та розповів про місцевих змій, сказав що їх в траві багато і є з дуже сильною отрутою, а ми тут ходимо з голими ногами.
Прониклися, подумки перехрестилися та поїхали далі вже дорогою.
У найближчому селі зробили маленьку нараду - не їхати далі по треку, а поїхати асфальтом через Торунський перевал до готелю в Міжгір’я.
Не скажу що особисто я був сильно виснажений, але ці пішкодрали відібрали в нас дуже багато часу і до темряви ми б не встигнули. А пхатися через хащі в темряві не було аніякого бажання. Катя ж, наприклад, вирішила взяти авто і доїхати до готелю таким чином, бо дуже втомилася.
Після сьогоднішнього трешу на асфальтований перевал ми хіба що не вилетіли!
20 км спуску - і ми в готелі.
Але за 4 км до готелю, вже на асфальті, падає Даша...
Сильно забивається, але, на щастя, кістки цілі.
На всю цю картину символічно поглядає кафе "Зорепад"
Далі вже доїжджаємо дуже повільно, а місцями вже і пішки, бо Даші дуже боляче.
Все ж таки най головне що нічого не зламано!
Готель більш-менш, але іноді ці западеньці таке видають...
То в колибі немає узвару (вот е фак, мен?!), то грушівку пропонують, а перцівку ні, то забули принести соління, то сало півгодини несуть, то пива розливного немає, то із десятка блюд є тільки два (так і обламався мій гуляш)...
Я розумію що виглядає як прискіп, але погодьтесь, що після дня трешака трешового хочеться прийти, випити стакан смачного розливного пива, потім трохи горілки закусивши салом і соліннями, а потім їсти гуляш! а замість цього п'єш 1715 зі склянки помираєш від голоду бо сало десь офіціантка схоже тільки солить
А самий прикол був вранці, коли я попросив зробити каву "ВЕЛИКУ З МОЛОКОМ - ЛАТЕ". Спочатку дівчинка пропала на хвилин 5, потім принесла молока столову ложку, я сказав що мало, вона ще 5 хвилин ходила, а потім робила піну, але не з молока, а з кави
Ну і теж вранці: спочатку чай 20 хвилин несла, потім тільки дві чашка (нас п’ятеро) - мдядь, 40 хвилин пекельного похмільного сушняку блін!!!!
"Дєті гор!!!"
Ну фіг з ним, очі залили полегшало
Слава вночі навіть зоряне небо ходив фотографувати, але світлин так ми і не побачили )
Вранці прогнозовано виявилося що Даша не може продовжувати похід через забиття і біль, а Катя через сильне виснаження напередодні. Дівчата вирішили відпочити в готелі і замовити авто яке довезе їх до вокзалу Воловця.
Ну а ми втрьох поїхали по треку.
І треба сказати, що до останніх 20 км я весь час думав що краще б ми цю ділянку їхали першою і разом з дівчатами, бо було і недуже складно, і дуже красиво!
Виїхали на локальний хребет і хали вже по ньому
Локальна вершина Рівна
Локальні спуски веселі і приємні
і знов краєвиди, краєвиди, краєвиди!
Аж поки ми не побачили оце...
Трек однозначно показував, що він хоче нас перевести за цю гору, при чому по прямій!!!
На щастя, в мене була трохи інша версія треку і можна було не пхати знову вели в руках, а об’їхати траверсом.
Але чи на щастя, я не дуже впевнений, бо там виявилися величезніші лужі-моря які не завжди виходило обходити не провалившись у багнюку.
Одного разу навіть я ледь не наступив на вужика... то я правда вже значно пізніше побачив жовті вушка, а спочатку так трохи підофігел
Найбільша ж проблема була в тому що не можна було їхати, а час до потяга минав. Якщо спочатку ми йшли класно із запасом, то потім ті "20 км" до фінішу все ніяк не хотіли зменшуватися!
Навіть коли ми обійшли цю гору, почався такий відверто стрьомний спуск, що їхати по ньому швидко було просто неможливо, а іноді і навіть йти
Сплошняково велике каміння, періодично тече вода.
Я вже подумав що добре що Даша хоч впала вчора і сьогодні дівчата не поїхали, бо вони б тут точно повбивалися б…
І коли ми вже в кінці-кінців вискочили на якусь сільську дорогу, часу залишилося зовсім в обмаль.
Добре хоч що це був постійний спуск!
..про грьобані закарпатські особливості гостинності ізнов...
40 хвилин до потяга. сказати що ми голодні - нічого не сказати!
В першу кафешку - є що поїсти? Кухня не працює! В другу - у нас велике замовлення. В третю, в четверту... та в цьому довбаному Воловці взагалі хтось годую блєать?!!!
Якісь проїжджаючі велосипедисти підказали кафешку метрів за 200 (до речі, я одному з них уронив вел його на асфальт, за що мені дуже соромно і я ще раз дуже-дуже вибачаюся) та хлопці вже побоялися спізнитися на потяг. Ну ні, я такого не допущу! Краще вже я з нерозібраним велом в потяг погружуся!
Залітаю просто в кафе і тут відбувається один з найкращих діалогів цього вечора. Я:
- Добрий вечір! У Вас є щось поїсти?
Велика така добра тьотя:
- Доброго, є.
- А щоб одразу, бо спізнююсь на потяг?
- Є й одразу!
- А що саме?
- ...юшка грибна, глечик, салат, пиво...
- Мені юшку грибну, глечик, салат, пиво.
- Добре, зараз буде.
І вже через 2-3 хвилини молода краля все принесла, а ще через 10 хвилин я вже стояв разом з нашою групою і пакував вел
Зворотній шлях в потязі був схожий на перший, але всі були трохи втомленіші.
Потім трохи ще бігатні-маєчні вранці і от я вже сиджу на роботі, розуміючи що поход вже скінчився і що краще б ще на одну гору видерся ніж сидів у офісі
От такий був походець!
Яркий, зухвалий, пешкодральний, трохи складний, але дуже-дуже-дуже приємний!
Можливо, наші проблеми були все ж таки від того, що ми просто не очікували саме такого формату.
Ти не менш впевнений, що всі отримали багато задоволення (навіть Даша
) і наступного разу Андрюху addonis знов ніхто перевіряти не буде , бо похід робить не трек, а люди що по ньому йдуть (а іноді навіть і їдуть), а ось з цим якраз проблем і не було!
За цим все, до наступного звіту, па-па!
