ДЕНЬ 1.
Вокзал. Зібралися. Знайшли потрібну платформу. Зграйка провідниць у шоці, роздумують, кому ж дістанеться щастя у вигляді табуну вєлосіпєдунов
.
Розмістилися у електричці, доїхали добре. Нічний Чернігів не дуже добре освітлений, але нам їхати було недалеко. Будинок, де нас чекали, знайшли легко. Хазяїн нас зустрів, велосипеди припаркували у гаражі, розмістилися у кімнатах. Умови хороші, їжа смачна.
Душ, вечеря, чай, поспілкувалися і спати. Головне, не порушувати правил покатушки!
ДЕНЬ 2.
Прокинулися рано, поснідали, зібралися
Повар приготувала нам з собою кахлєт і млинці. Ідею подав Віктор, за що група була дуже вдячна
: за таких навантажень харчування виявилося не зайвим.
Лєчєбниє грязі не змусили на себе чекати
Підкріпилися
Рушили далі. Грунтівки чудові
і не-грунтівки теж
Води ще багато, намалювалися стихійні озера, які населили квакаючі окупанти
В селах подекуди вулиці ще затоплені
Перед Розсудовом перша переправа
Березові гаї заворожують
Розсудів
КП проїхали без проблем, дядьки, що там стояли, навіть не сказали нічого, тільки стояли здивовані, дивлячись на нас
Закинута військова база
Газети за 1988 рік
Подальший рух лісом був щедро здобрений вологою
Місцевий житель
Поселення Тулія - кілька закинутих хат і дві жилі. Поле, ліс - і 2 хатинки
. Людей не бачили.
Нарешті Любеч
. Центр міста
Замкова гора. Краса неймовірна!
Печера
Подальший шлях до Славутича - частково асфальт, частково грунти
Але в основному - піски різного калібру
Кілька разів назустріч привітатися приповзали зміючки-вужі
Півдня телефонувати не дуже хотілося: наші телефони знаходилися у білоруському роумінгу
.
Лише ближче до Славутича почали приходити смс на зразок "Вітаємо в Україні"
.
Вже за кілька кілометрів до Славутича нас чекали нові вкусняшки: піщаний насип
і на десерт прорив дамби
Знайшли переправу, перейшли
І ось нарешті Славутич
Мені місто дууууууже сподобалося. Таке собі маленьке європейське містечко.
Багато молоді, дітей. Чисто. Сміття на вулицях взагалі не бачили.
Перекус на площі
Дорога до Чернігова спочатку хороша
Після повороту на Ведильці псується, асфальт каменистий, з великою кількістю ям
Вже в Михайло-Коцюбинському, за 10 км до фінішу, прокол у Віктора.
Частина групи поїхала додому, митися, а троє залишилися допомогти.
Зміна камери - брак. Друга камера. Накачалися. Поїхали.
Доки бортувалися - комарі наїлися від душі
.
Повернулися до будинку десь о 21:30, повечеряли, обговорили маршрут і плани на завтра і розійшлися по люлькам.
ДЕНЬ 3.
psi-viktor, AxelP, Мурзик і JunkieIsMe вирішили поберегти
і повернутися ранковою електричкою.
А Ewgenium, papa-pasya, Quick Thinker, walkmen, judgerain і я вирішили їхати на Ніжин.
За містом - розливні луга з мілками-корівками
Десна
Грусний смайлік
Дорога дуже різноманітна: третина - хороший асфальт, третина – дарожноє пакритіє (підвісів на нього не вистачає
), третина – грунти.
Сусанін приложився до родючого чорнозему
. Ледве відмили його
Прокол у Павла. Акація + цвях. Найнер, чо. На дрібниці не ведеться
Вітер – велосипедний: зустрічно-бічний. Зупинилися закупитися водою у Колесниках.
Пекло. Вітер не рятує від спеки, лише заважає їхати. Асфальт плавиться.
Прикинули ходовий час і кілометри, які залишилися до вокзалу, і вирішили, що на 15:34 не встигаємо, їхатимемо на 16:30.
І тут раптом о 15:07 обабіч дороги визирнула стела НІЖИН, тож маємо всі шанси встигнути
.
Натиснули, зрізали грунтами – і таки встигнули. За кілька хвилин до відправлення.
Висновки.
Маршрут однозначно шикарний. Але його доцільно розділити навпіл.
Славутич - краще їхати асфальтом. Якщо складеться, влітку хочу поїхати.
Любеч - однозначно грунти. Пісків немало, але їхати можна.
Влітку їхати не варто, оскільки вже зараз комарі їдять.
Житло і харчування гідні (
2 ночі + 2 сніданки + 2 вечері = 200 грн), до того ж в ідеально підходящому районі - на виїзді з Чернігова в бік Славутича.
Тод восени однозначно їхатиму повторно.
Краще зноситися, аніж заіржавіти.